Марго та сексот

За мить вiн обережно зняв митру з Вальчиноi голови i, тримаючи лiвою рукою, перехрестив хлоп’я своею крейдяною правицею, потiм – Ксеню. Тихою ходою ступив за олтар.

– Це святий хлiб, дiточки. Дякуйте батюшцi та йдiть собi з Богом, – сказала жiнка, простягаючи iм маленькi круглi хлiбцi.

– Як же ми подякуемо батюшцi, коли вiн уже пiшов? Про Бога – я зрозумiла. Вiн скрiзь бачить нас з Валькою. А вас бачить?

– Вiн усiх бачить, дитино. А батюшцi я скажу, що ви дякували.

Говорячи, жiнка весь час намагалася пригладити рукою волосся дiвчинки, бо воно таки добряче розкошлатилося.

Малi вийшли на подвiр’я i присiли на бетоннiй лавi поруч храму, роздивляючись просфирки з невеличкими хрестиками по центру.

– З’iмо, а тодi ти мене заплетеш, бо я такою розпантьохою не можу ходити мiстом. Хтось подумае, що я в копицi ночувала.

Сонце ще не сягнуло денного зенiту, i в Ксеньки та Вальки було купа часу до полудня, а перекус сили небеснi уже послали. От малi й сидiли, розмахуючи ногами, пiд Свято-Троiцькою церквою в центрi свого всесвiту i так само в центрi провiнцiйного мiстечка, вiдщипуючи по крихтi вiд просфири i посилаючи до рота вже трохи зачерствiлi, але смачнючi шматочки святоi iжi.

– А як же я тебе без гребiнця розчешу? – розробляв стратегiчний план Валька помiж жуванням.

Чесно кажучи, вiн уже не вперше так-сяк заплiтав Ксенчину худеньку ледь хвилясту косу, але без належного до такоi справи гребiнця ще жодного разу не доводилося.

– А пальцi у тебе е? – запитала Ксенька. І сама вiдповiла на очевиднi питання: – Є! Розгребеш пальцями, наче гребiнцем, i заплетеш, бо далi – я нi ногою.

Валька важко зiтхнув i, дожовуючи просфиру, заходився бiля розкуйовдженого волосся. Спочатку вiн розплiв кiску, i це нiяких протидiй з боку його клiентки не викликало, але коли вiн запустив у гривку пальцi й потягнув руку вздовж чуприни, Ксенька запищала й заойкала на всю площу Кiрова.

– Ой-йо-йой! Ти менi голову так вiдiрвеш! Що ти робиш?

– Я ж казав тобi, що без гребiнця нiчого не вийде.

– Нiчого ти менi не казав. Ти просто хочеш, щоб я стала лисою.

– Та нiчого я не хочу! І заплiтати твою мишачу косу – теж. Сама заплiтайся!

– От якби ж то умiла, зроду-вiку тебе не попросила б…

Вони якусь хвилину сидiли спинами одне до одного i мовчали, але Ксенька такого довгого нiмування не витримала:

– Не дмися, як пузир на водi, а то лопнеш.

– А ти не лопнеш?

– Ой, Валь, оце ми з тобою тут сидимо i забули, що на нас дивиться Бог.