Марго та сексот

Давай уже не будемо лаятися. Чи ти все ще думаеш, що Бога немае?

– Я сумнiваюся… Але той служитель менi сподобався. А тобi?

– Спочатку я злякалася, але коли вiн так тихо говорив з нами, тодi вже трошки сподобався й менi. А як сказав тiй чорнiй тiтцi, щоб дала нам по просфирцi, то й зовсiм… Пiшли вже до базару, бо я щось не дуже наiлася. Ти менi хвоста зав’яжи лентою та й фсьо…

Абияк загнуздавши дiвчачу гривку пожмаканим атласним кiсником, Валька повеселiшав. І дiтвора, взявшись за руки на знак примирення, з надiею на пирiжок почимчикували пiд пильним наглядом Всевишнього до «Чайноi», де працювала Ксенчина мама.

Цi дiти вже не були вкрай голодними, та й вкрай ситими теж не були. Вони могли загризти голод зеленими абрикосами чи такими ж яблуками, до чорноти замурзатися шовковицями, а ще можна було залiзти на чиюсь чужу вишню, знайти там гульку бурштинового кольору, вiдколупати ii руками чи й вiдгризти зубами вiд кори й кутуляти в ротi тягучий глей, який прилипав до зубiв, але вважався мало не делiкатесом.

Жарота поволi захоплювала малолюдне о такiй порi мiсто в полон. Чимчикувати чи бiгти – так як бiгли ще нещодавно – вже не виникало нi потреби, нi бажання, i малеча пленталася, роззираючись на поодиноких перехожих та на одноповерховi будиночки вздовж вулицi Радянськоi. Ось уже добрели до перукарнi. Крутi схiдцi з двох бокiв упиралися в дверi iз малесенькими вiконечками, i звiдтiль пахло одеколоном «Шипр».

– От не люблю я цих схiдцiв i тамтешньоi тiтки Зiни. Вона як наскубе тiею ручною машинкою, так у мене цiлий день башка болить, наче хто все волосся повисмикував. Вона крiм «чолочки» нiчого стригти до пуття не вмiе. Я ii просив, щоб пiд «бокс», як дядю Васю, а вона – «чолочку»…

– Та ти хiба не знаеш, що дядя Вася – хахаль тiтки Зiни? А ще вiн ножицi гострить, то вона його тiльки пiд «бокс» i стриже.

– Та про те, що вiн ножицi й ножi точить, усе мiсто знае, а от про те, що хахаль… Слухай, а ти така мала, майже на два роки менша за мене, i вже знаеш. Звiдки?

– І не на два роки я менша, а на пiвтора… Та я вчора, коли ти пiшов спати, з мамкою i тiткою Майкою на лавцi сидiла-сидiла… Та там i заснула, але чула все, що вони говорили.

– А ми з Валеркою знову пiв ночi не спали, – сумно видихнув Валька i замовк.