Без козиря (збірник)

– Ти менi на кутнi засмiешся! – визвiрився на нього гайдамака i стусонув у плечi. – Марш!

– Куди марш? Та не штовхайся, а то коли б сторч не став! – І вiн уже обома руками стиснув держално обушка.

Гайдамака засюрчав пiд самим вухом. Байда смикнув рукав, але в нього мiцно вчепився гайдамака, до якого на пiдмогу бiгло ще двое нiмцiв.

Шахтарi, побачивши Байду в небезпецi, кинулися було до нього на пiдмогу. Тодi солдати скинули гвинтiвки з широкими багнетами на руки i, голосно попереджаючи, закричали:

– Цюрiк!

У Байди враз ослабло все тiло, i вiн неслухняними ногами поплiвся мiж двома широкими багнетами i нагаем позаду.

На естакадi все ще маячила постать у касцi з багнетом за плечима. Солдат дивився вслiд прудкому паровозовi й широко посмiхався.

Коли натовп залишився вже позаду, Байда враз озирнувся i крикнув через плече:

– А ви не будьте дурнями, чули, що казав Максим!

Гайдамака штовхнув його в плечi, вiд чого Байда нiби надкусив останне слово. Десь збоку виринув з переляканим виглядом Ілько.

– Тату, – прошептав вiн зблiдлими губами.

– Вiзьми обушок. – І Байда сунув йому в руки держално. – Іди назад, купи держись.

Вартовий випустив Байду за ворота, на майдан, на якому стояв будинок варти.

Тiло забитого Хабiбули ще й досi лежало непохованим, а дванадцятигодинний робочий день засмутив навiть однодумцiв Задоi.

Того ж вечора Гнат Убогий скликав комунiстiв в найдальшому закапелку Собачiiвки. Прийшов Семен Сухий, Гриць Духота – слюсар iз ремонтного цеху. Вiн був парубок уже в лiтах.

Мав ще прийти Василь Моренко. Ставши кульгавим, вiн тепер працював у шахтi за стволового. Оце були i всi комунiсти, що залишилися в Калинiвцi. У ближчому селi – Платонiвцi, де також жили шахтарi, було ще двое надiйних, якi ходили ще в спiвчуваючих, – коваль Власов, що майже нiколи не розлучався з голосною гармонiею, i, навпаки, завжди тихий i дрiбний з обличчя учитель Безуглий.

Зв'язок з Платонiвкою тримали через Гриця Духоту, який ходив туди нiби до платонiвських дiвчат.

Цей невеличкий загiн бiльшовикiв устиг уже згуртувати довкола себе i на шахтi, i в селi немало робiтникiв i селян, що були ранiш або байдужими, або навiть вiрили есерам i меншовикам. Тепер вони складали революцiйне ядро пiдрайону. Вiд товариша, який виконував партiйнi завдання зафронтового бюро i потайки приiздив до Платонiвки, вони довiдувалися про загальне становище. Вiн же постачав i бiльшовицьку лiтературу та газети. Але останнiй раз вiн був щось з мiсяць тому.