Без козиря (збірник)

– Завтра нiби наказ буде, – сказав Семен Сухий. – І не годину, а цiлих чотири хочуть накинути.

– Цебто дванадцять годин працювати?

– А сказяться вони!

– Вони, може, i не сказяться, а ми так напевно сказимось.

– Не посмiють. Хто б iм дозволив!

Десятники вигукували наряди. Бiля чорноi стiнки стояв Люй Лi з кайлом на плечах. Вiн морщив свое плескате обличчя з припухлими повiками i весь час перепитував:

– Моя чево?

Кругловидий, з косо поставленими очима, Хабiбула вiдкривав до нього бiлi зуби i з тугою в голосi говорив:

– Красний – товариш мене називав.

– І моя твоя товалис, – нiби виспiвував Люй Лi i знову напружував слух на вигуки десятника.

З колодязя вилiзла в iржавих ступах клiть i, як брудна перекупка, сiла на кулаки. Із дверець вискочив випхнутий вагончик i загримiв на естакаду. Починали спускати людей, i Байда, пiдпихаючи наперед Ілька, зайшов до клiтi. В одному з ним вибоi працював i довгов'язий Гирич. Вiн теж мовчки переступив на клiть. За ним зайшов конюх Кiндрат Сусiдка, з дрiбненьким зморщеним обличчям i обстриженою ножицями борiдкою.

– Отак i тримайся, – сказав до нього, повчаючи, батько i зирнув з-пiд кошлатих брiв на слизьку линву, що коливалася над головою. – Анахтеми! Мерця в яму – i то спускають на мiцнiших бичiвках.

– Ото вона вже така? – зирнув i Задоя. – Не витримае. Єй-ей, обiрветься! – І вiн смикнувся на плити, але Гирич схопив його за штани:

– Куди ти?

Дверцята з брязкотом упали перед самим носом Задоi.

– Сам казав, що тепер буде не так, як за бiльшовикiв!

Молот ударив чотири рази об кружало сталi, клiть здригнулася, нiби стала навшпиньки i потiм шурхнула в темний вогкий колодязь.

– Ex, шахтар в шахту спускаеться, з бiлим свiтом прощаеться! – Гирич чвиркнув крiзь рiдкi зуби й круто вилаявся. На нього махнув рукою Задоя:

– Схаменися, краще перехрестився б!

– Мене вже варта перехрестила, i досi не хочеться сiдати.

– Ой господи! Думав, нехай собi воюють на фронтi, а тут буде спокiйнiше!

– Ільку, держись за верхню скобку! – повчав батько.

– А ще ремствували на комiтети. Хiба за комiтетiв таке було?

– Їм аби тiльки зiдрати побiльше баришiв, – сказав писклявим голосом Сусiдка. – Покрiвля вже, як снiг, валиться.

– А коли тi штреки ремонтувалися?

– Або путя на що стали схожi?

– Ходиш, як пiд обухом.