Без козиря (збірник)

 – Шершнiв тiльки роздражнили!

– А тебе так нiчому й не навчили! За панiв уболiваеш!

– Про мене, нехай би вони хоч i всi повиздихали. Ну а без iнженерiв i нам не обiйтись. Люди на те вчилися.

– А тобi не давали. Мовляв, у робiтника голова не туди стоiть. Нехай, дурень, усе життя довбае вугiлля. Баришi вони й самi порахують.

Убогий i тут мав рацiю, i Байда знову скипiв:

– Тiльки не агiтуй мене, будь ласка. Куди ж пак – не голова, а унiверситет якийсь. Сам у революцiонерах ходив.

– На повiдку у Вариводiв.

Зiйшли такi революцiонери на пси, Гордiю.

Ілько, мовчки вслухаючись у iхню суперечку, враз чмихнув.

– А ти чого зубами торгуеш? – визвiрився на нього батько.

Ілько знiяковiв i почервонiв. Почувши слово «пси», вiн згадав, як вони з Гараськом, з його приятелем, спiймали колись директорового бульдога й на лобi в нього намалювали жовтою фарбою iнженерську кирку й молоточок. Директор був трохи схожий на свого пса, а з киркою й молоточком ця схожiсть виступила ще бiльше. Шахтарi про бульдога потiм довго згадували, а побачивши директора, так i прискали зi смiху.

Бульдога з того часу стали кликати, як i директора, – Едуард Едуардович.

Бiля ламповоi, чорноi вiд вугiльного пороху, стояв вартовий гайдамака, другий стояв бiля контори. Ще декiлька iх тинялося по двору. Кожного з шахтарiв, що з'являлись на подвiр'i, вони обмацували очима, намагаючись нiби просвiтити iхнi думки, але замiсть цього бачили тiльки замурзанi, виснаженi, сердитi обличчя.

Коли Ілько подав у вiконце свiй номерок, Маруся, з великими сiрими очима, гнучка, як линва, враз, нiби вiтром нахилена, потягнулася до нього:

– Чи це ти! А менi видалося, що Клим.

Ілько вiдчув, як у нього палахкотять вуха. Маруся, щоб приховати свое збентеження, посмiхнулась, i в чорнiй кiмнатi блиснув рядок бiлих зубiв.

– От ще капловухий! У шахту?

– Авжеж, не куди!

– Коногоном?

Ілько йшов працювати за саночника. Соромлячись признатися, вiн ще дужче почервонiв, схопив лампочку i вистрибнув iз черги.

З лампами, всерединi яких блимав жовтий язичок, шахтарi збирались у прокуренiй i сивiй вiд тютюнового диму наряднiй.

На естакадi гуркотiли вагонетки з породою. Жiнки й дiвчата, неоковирнi в своiх грубих шахтарках, блимали рядками зубiв i загонистою лайкою пiдганяли забуренi вагончики. Дiвчат зустрiчали й проводжали важкими дотепами парубки. Статечнi шахтарi смалили востанне перед спуском пiд землю цигарки з запашноi махорки.

У всiх на язицi вертiлася надбавка години.