Без козиря (збірник)

Байда ходив розгублений, аж доки не вiдпустили Семена Сухого, в якого була така ж сама провина, хiба що його син ще до того, як пiшов до Червоноi гвардii, застрелив одного чорносотенця. Сухий не зрiкався сина, як Байда, але й не часто згадував. Зустрiвшись, вони кивнули головами.

– Ну?

– За сина допитували, – вiдповiв Сухий.

– Я так i думав. Якi з нас, Семене, бiльшовики?

– Як батiг з клоччя, Гордiю. Он Херсон аж два тижнi вiдбивався, а ми заховались у землянки й сидимо, як тi щури.

Хоч i образливе було порiвняння, але бiс його бери.

Байдi було приемно, що Семен не цураеться його.

– Гадаеш, до мене не приходили?

– А ти, мабуть, похвалився, як випровадив сина?

Байда почервонiв. «Знову? Ну випровадив, ну погарячився, так що ж тепер, каятись при всiх?»

– Бо не люблю, коли яйця курчат учать.

– А чому й не повчитись, Гордiю? А твiй син i вродою, i розумом – усiм узяв.

– Та й пiшов байдикувати, – сказав Гордiй, злий уже з того, що знову, мабуть, посвариться з Семеном.

Але поступатись не став. – Наче тут нiчого було робити.

– То такi байдики, що й ти ще, може, в них пiдеш.

Гордiй Байда ворухнув неголеним пiдборiддям.

– Ще що скажи! Нi, воюйте самi, коли маете охоту, а я собi потихеньку буду цюкати вугiлля.

– Нехай знову Сивокози тягнуть з тебе жили?

– Тепер i вони шовковi стануть: не тi часи, Семене.

– Побачиш, Гордiю! – Сухий торкнувся шапки й пiшов на виселок. – Правду казав Мостовий: «Не ждiть добра».

– А куди його запроторили?

– Кажуть, погнали на Катеринослав.

– І Гната Убогого?

– Про Гната не чув.

– Чи вони, бува, з Максимом не в комунiстах? Може, iх тут на розплiд залишили?

Сухий насупив вицвiлi острiшки брiв, зирнув сердито на Байду.

– Ти дужче кричи!

Повiтря струсонув далекий вибух.

На обличчя зi стелi знову посипалася бiла луска, лiжко пiд ним здригнулось. Байда широкою долонею скинув з обличчя крейду й ворухнув довгими вусами. Нарештi згадав: пiд селищем ось уже другий мiсяць проходили новий штрек, i саме пiд його землянкою палили бурки.

Вiн гiрко посмiхнувся. Яка могла бути тепер канонада, коли червонi давно вже вiдiйшли за межi Украiни? Нiмцi порiшили навiть Центральну Раду з Петлюрою, з ласки якоi прийшли на Украiну, а замiсть неi настановили гетьмана Скоропадського.

– Да-а, – покрутив вiн сивою головою, – як не цар, так гетьман, як не полiцiя, так варта, а ти скачи, враже, як пан каже.