Без козиря (збірник)

Але солдати нiби й не збиралися робити трус. Старший опустився на ослiнчик i поклав на стiл руку з вузлуватими, затужавiлими пальцями. Мiж вказiвним i великим могла вiльно вмiститися рука його блакитноокого товариша, який теж пiдiйшов до столу. Вони ще раз окинули вогкi кутки землянки й чомусь похитали головами. Потiм обидва звели очi на Байду й криво посмiхнулись. Молодший щось сказав, старший з доброю посмiшкою на загрубiлому обличчi закивав головою, глибоко зiтхнув i знову глянув на Байду.

– Большевiк?

Байда губився з поведiнки солдатiв, але вiд такого запитання йому стало тепер зрозумiло, що вони прийшли по нього, i Байда, враз захрипнувши, знову почав виправдуватись:

– Та що ви, товаришi, який же я бiльшовик?

Солдати знову посмiхнулись.

– Товариш, та, та, товариш! – І старший поплескав Байду по спинi. Потiм вивернув перед його розгубленими очима свою широку долоню. Вона була схожа на стару порепану пiдошву. Кривi пальцi росли iз сизих, як вичовганi залiзнi плити, мозолiв.

– Товариш! – повторив вiн i звiвся з ослона.

Байда тепер не знав, чи треба якось виправитись, чи повторити: у солдата була мозолиста рука робiтника.

На порозi з'явився в сiрiй папасi з червоним верхом гайдамака. Вiн окинув поглядом землянку, як карцер, у якому сидiв уже спiйманий бунтар. Розкидане на лiжку й по хатi шмаття доводило, що трус уже вiдбувся. Солдати нахмурились.

– Тягти? – кинув гайдамака на Байду.

Старший солдат ще раз копирснув багнетом подушку, покрутив заперечливо головою й махнув гайдамацi на дверi.

Байда, все ще ошелешений, але з почуттям вдячностi до цих солдатiв, ступив за ними. Старший озирнувся i з посмiшкою сказав:

– Цюрiк!

Байда розгублено знизав плечима i, вiдчувши тiльки зараз надмiрну втому вiд пережитого хвилювання, знесилено опустився на ослiнчик.

– Чи менi здалося, – заговорила чомусь пошепки Харита, – якiсь вони не нiмецькi. Як посмiхнувся – ну наче рiдний брат.

– Майстеровий, мабуть, – сказав Байда, важко дихаючи, нiби сходив на високу гору.

– А гайдамака, бачив, якими очима позирнув? Не припусти господи, щоб приснився. І де вони такi плодяться?

Ілько побачив у вiкно, що гайдамака з солдатами зникли в сусiднiй землянцi.

– Пропаде Кiндрат, – сказав вiн стурбовано. – У нього рушниця захована.

– Гайдамака погубить, – погодився й Байда.

– А ми його зараз видуримо з хати.

І мати не встигла сплеснути в долонi, як Ілько уже був надворi.