Отроки княжича Юрія

Повернувся не сам, а з молодою жоною i сином. Там iх обох негайно охрестили – Темулун-хатун стала Анастасiею, а Хизр-Ходжа – Михайлом. Але покняжити нi батьковi, нi тим бiльше йому не довелося.

– Коли Ярослав Ярославович став князем тверським, йому здалося, що князiвство е меншим за Новгородське, звiдки його вигнали, i вiн приеднав до себе Кашин. А я увiйшов у дружину його сина Святослава, теперiшнього князя.

Навiть якщо Богумил i не хотiв би знати про ситуацiю у невiдомiй йому Тверi, Михайло повнiстю розвiяв будь-яку iнтригу.

– Менi одне не зрозумiло, – враз сказав Глiб.

– Що саме? Зрештою, можна повернутися до Михайла. Впевнений – вiн задовiльнить всi твоi запити, – вiдповiв Богумил.

– Я серйозно! – образився Глiб.

– Що тобi не зрозумiло?

– У Тверi зараз княжить Святослав, син Ярослава Новгородського. Значить, Ксенiя, на котрiй бажае одружитися Юрiй, його дочка.

– Що тут незрозумiлого?

– Але менi вiдомо, що свого часу той таки Ярослав не признав Лева князем киiвським i змушений був залишити мiсто, поступившись йому.

– Ну i що?

– І тепер Лев Данилович бажае породичатися з дiтьми Ярослава?

Богумил кивнув головою.

– Це полiтика, воеводо, – сказав вiн. – Нам, простим смертним, не дано зрозумiти, про що думае князь, чи то вирiшуючи йти походом на Польщу, чи то беручи у невiстки дочку свого тепер вже померлого ворога.

Звiстка про те, що Глiбовi знову доведеться покинути сiм’ю i поiхати у краi, про якi i у Злати, i в Добрави було лише одне уявлення: «це далеко», захоплення не викликало. Але жiнки не подали виду. За все спiльне життя (а Добрава i Глiб знали один одного чи не вiд того часу, як почали усвiдомлювати себе) i мати, i жона звикли до його вiйськовоi служби.

Життя протiкало звичним, наперед визначеним руслом: Глiб постiйно пропадав серед своеi дружини, намагаючись найкраще пiдготуватися до далекоi дороги; Богумил вислуховував настанови князя, щоб не впасти в очах майбутнього родича; Юрiй же, навпаки, намагався виглядати байдужим, неначе всi цi приготування стосувалися будь-кого, але не його.

Нiхто з них не знав, що iхня участь у походi була поставлена пiд сумнiв не ким-небуть, а самою княгинею.