Отроки княжича Юрія

– Батько не обмежуе вас у часi, – продовжив Юрiй. – Вирушите ви одразу ж пiсля Великодня.

– Навiщо так довго чекати? – здивувався Глiб.

– Нехай пiдсохнуть нашi жахливi дороги. Вже монголи застрягали у болотах, тому й наступають головно лише влiтку i зимою, а ось уже сорок рокiв нiхто майже i не iздить на схiд. Нехай пiдсохне. А тепер я хочу познайомити вас з вашим провiдником.

Посла тверського князя Святослава звали Михайлом, i вiн жив в одному з чисельних будинкiв, що утворювали комплекс Нижнього замку.

Тверський посол виявився досить-таки молодим чоловiком, лише дещо старшим за Богумила, i мав деякi азiатськi риси, якi дозволили русичам допустити, що хтось у Михайла – чи батько, чи мати – був з монголiв.

Тим не менше, Михайло виявився веселою балакучою людиною i, з всього видно, любив компанiю. Вiн прибув у Львiв ще два мiсяцi тому у найлютiшi морози. Вiдтодi безвиiзно сидiв у хатинi, вiдведенiй йому i супроводжуючим його воiнам, спочатку чекаючи князя Лева з польського походу, потiм його княжого рiшення.

Тому появу княжича Юрiя у супроводi Богумила i Глiба прийняв як хороший знак.

Юрiй вiдрекомендував пословi своiх товаришiв, повiдомивши, що боярин (це про Богумила) i воевода (Глiб) вiдбудуть з ним, як тiльки дозволить погода.

– Це чудово! – вигукнув Михайло. – Хоч менi i подобаеться ваша столиця, пробач, княжичу, я сумую за рiдною землею.

– Я тебе розумiю, – сказав Юрiй. – Не переймайся – ти мене не образив.

Мова тверського посла мало чим вiдрiзнялася вiд тiеi, якою повсякчас спiлкувалися на Русi.

Та у нiй вухо Глiба вловило неприемнi для нього вставлення й iнтонацiю. Вiн знав iх походження: саме так розмовляли мiж собою монголи, що хвилями, час вiд часу, прокочувалися тутешнiми землями. І все ж, незважаючи на це, Михайло вмiв викликати до себе прихильнiсть.

– Гадаю, вам е про що поговорити, – раптом заспiшив вiдкланятися Юрiй.

– Звичайно, – згодився Михайло. – Тим бiльше, що всю довгу дорогу нам прийдеться дiлити всi незгоди.

– Вони будуть? – поцiкавився Глiб.

– Пiсля появи на Русi монголiв Батия все можливе, – по-дипломатичному невизначено вiдповiв посол.

Невдовзi Глiб з Богумилом вже знали, що новоспечений знайомий народився у Сарай-Берке, куди його батька, кашинського князя, викликав тодiшнiй хан i залишив у заручниках. Там вiн зумiв сподобатися хановi, i той видав за нього дочку свого двоюрiдного племiнника. До Кашина заручник повернувся тодi, коли пiд час походу на Кавказ помер хан Берке.