Отроки княжича Юрія

– Боярине Богумиле! Воеводо Глiбе! – звернувся до них Лев Данилович. – Вашi останнi дii дають нам пiдставу довiрити вам важливу державну таемницю. Ваша смiливiсть пiд час такоi невдалоi для нас битви дозволила врятувати вiйсько вiд ще бiльшоi катастрофи. Та й син наш Юрiй вибрав саме вас.

Князь на хвильку замовк i хитро усмiхнувся.

– Добре, не буду далi тягнути. Тим бiльше, що Богумиловi вже вiдомо про стан справ. Останнi подii завадили Юрiю одружитися. Далi вiдкладати цю справу вже не можна. Тому вас обох ми вiдправляемо до тверського князя Святослава Ярославовича.

Вiд несподiванки Глiб пiдняв брови. Вiн уяви не мав, де знаходиться та Твер, куди iм обом доведеться iхати. Зате Богумил зберiгав завидний спокiй, неначе бiльше нiчого не робив, анiж лише iздив до тiеi Тверi i назад.

– На тебе, воеводо, ми покладаемо вiдповiдальнiсть за безпеку нашоi невiстки, – продовжив Лев Данилович. – Для цього ти можеш взяти свою дружину.

– Всю? – вихопилося у Глiба.

– Всю. Тим бiльше, що дорога далека. Проляже через землi монголiв.

На тому i вiдпустили. Глiб з Богумилом покинули залу. У кiмнатi, де звичайно чекали слуги, щоб за першим покликом предстати перед князем, вони зупинилися.

– Твер, а це далеко? – запитав Глiб.

Вiн не мав найменшого уявлення, де лежить ця невiдома земля.

– Далеко, – пiдтвердив Богумил.

– А як далеко?

– Ти в Киевi був?

Глiб заперечливо похитав головою.

– До Киева далеко. А Твер ще далi.

У цей час дверi вiдчинилися i увiйшов Юрiй. Вигляд княжич мав винуватий.

– Юрiю, ти мiг би вибрати собi жону десь ближче? – з докором сказав Богумил.

– Тобi добре. І Глiбовi також добре, – вiдказав Юрiй. – Котру захотiли – ту i вибираете. А ми, князi, насамперед повиннi думати про державнi справи. Тому батько i змушений шукати менi жону з княжого роду. А князi, як вам вiдомо, через обiйстя не живуть.

Юрiй махнув рукою.

– Та що я вам розказую! – сказав вiн. – Вам не зрозумiти.

– Та куди нам! – мовив Богумил. – Нам залишаеться лише ковтати слюньки i вирушати Бог знае куди! До речi, скiльки часу ти можеш витримати без жiночого товариства?

– Тобто?

– Скiльки часу нам з Глiбом дае князь на те, щоб князiвна була у Львовi? До речi, як ii звати?

– Ксенiя Ярославна, – сказав Юрiй i почервонiв.

Це не могли не помiтити Глiб з Богумилом.