Отроки княжича Юрія

Але нового воеводу зустрiв приязно.

– Пояснювати не треба, – сказав вiн. – З твого листа я знаю все. Полякiв бiльше не було?

– Нi, князю, не було, – вiдповiв Глiб. – Вони були единими.

– Значить, тут чекати Лешека не варто. Це добре.

Лев зiтхнув.

– Що ж, воеводо, я задоволений тобою. Можеш зараз вертатися до сiм’i, а завтра зранку тебе i Богумила я хочу бачити у себе, – сказав вiн. – Хочу доручити вам обом важливе завдання. Але зараз вiдпочивайте.

Зрозумiвши, що можуть бути вiльними, Богумил з Глiбом залишили князя Лева.

– Ти щось знаеш?

– Знаю, – пiдтвердив Богумил. – Але почекаю, поки про це скаже князь.

Бiльше Глiб вiд свояка не домiгся нiчого. Вони попрощалися перед будинком, де останнi три роки жив Глiб. Вiд дороги господарство було вiдгороджене невисоким частоколом. Глiб вiдкрив скрипучу хвiртку i одразу побачив маму. Жiнка саме розвiшувала недавно випрану бiлизну. Злата сплеснула руками, пiдбiгла до сина i обняла його.

– Повернувся! – лише сказала.

– Повернувся, мамо! – вiдповiв Глiб. – Тiльки-но був у князя, i вiн вiдпустив мене до завтра. Добрава?

– В домi. З Мечиславом. Ми чекали на тебе. Богумил говорив нам, що iде за тобою. Ми знали.

– Зайдемо до хати, мамо.

Вони удвох зайшли всередину будинку. У натопленiй кiмнатi знаходилися жона Добрава з малим сином на руках. Побачивши Глiба, обое, неначе за командою, усмiхнулися, а Мечислав протягнув до батька ручки. Глiб швидко розстiбнув пояс з мечем, зняв з голови шолом i лише тодi взяв сина.

Сiм’я нарештi об’едналася за останнi три мiсяцi. Правда, новина про те, що Глiбовi знову прийдеться кудись вирушати, дещо засмутила i Добраву, i матiр, але вони вже були призвичаенi до подiбного життя, та й те, що князь зробив iхнього чоловiка i сина воеводою, дещо заспокоiло iх. Хоча, куди повинен поiхати Глiб i з якою метою, поки що залишалося невiдомим для всiх.

– Завтра дiзнаюся, – заспокоiв Глiб.

Назавтра князь Лев Данилович прийняв iх обох у тiй же залi. Вiн був не один. По обидва боки сидiли княгиня Констанцiя Угорська i син Юрiй. Вже тодi Глiб почав здогадуватися про майбутне завдання.

Навiть будучи в особистому вiйську княжича, Глiб (та й Богумил також) все ж нечасто бачив княгиню, про крутий норов котроi ходили не лише чутки. Тому вiн ii трохи побоювався. Але присутнiсть княгинi натякала на важливi державнi справи, що мали вирiшуватися сьогоднi.