Отроки княжича Юрія

– Твое застереження про Лешека не стало для князя нi першою новиною, нi новиною взагалi, – говорив Богумил. – Левовi все було вiдомо. Єдине, чого не знав князь, було твое твердження про те, що на Львiв поляки не пiдуть.

– А Переворськ? – поцiкався Глiб.

– Не дiйшов до Переворська Лешек. Вiдступив. Наразi. А я за тобою, – повiдомив шуряк.

– Щось сталося?

– Ще нi, але станеться. Словом, ти потрiбен князевi.

– Новий похiд?

– Новий похiд.

– Куди?

– Дiзнаешся вiд самого князя. Але не хвилюйся – не на Польщу.

– А я i не хвилююся, – вiдказав Глiб. – Похiд – то похiд. Не вперше. А кого назначили замiсть мене? Тебе?

– О нi! – весело сказав Богумил. – Я також потрiбен у новому походi. А воеводу князь доручив назначити тобi самому. Так, не дивуйся, князь тобi довiряе. Маеш когось на думцi? А то вже завтра ми залишаемо Щекотiв.

– Маю.

Глiб покликав Бояну.

– Нехай сюди прийде Ярополк, – розпорядився вiн.

Жiнка мовчки покинула кiмнату.

– Це той, кого ти хочеш залишити замiсть себе? – запитав Богумил.

 – Ти упевнений у цьому?

– Повнiстю. Ярополк не був у захватi вiд моеi тут появи, але за цi днi ми спрацювалися. Гадаю, вiд впораеться. Тим бiльше, що у Щекотовi вiн чи не з самого народження. Впораеться! – впевнено повторив Глiб.

III

Якби Ногай, дозволяючи Леву Даниловичу будувати захиснi укрiплення у трьох мiстах, знав, чим це закiнчиться, вiн не був би настiльки безтурботним. Мало того, що Лев iз самого початку вирiшив зводити стiни не з дерева, як можливо сподiвався беклярбек, а з каменю, князь одразу ж перенiс столицю у Львiв, перед тим звiвши на березi Полтви-рiки замок, названий ним Нижнiм на вiдмiну вiд Високого, нелюбого i йому, i Констанцii.

Сам замок, побудований за прикладом польських, розташувався на кутi великого чотирикутника кам’яноi стiни. Із кутовоi вежi оборонцям вiдкривався вид на декiлька верст навкруги. Княже мiсто наразi було роздiлене на три нерiвнi частини: дитинець з Високим замком на горi, де постiйно перебувала дружина, найстарiша частина, що iснувала ще до того, як це мiсце облюбував король Данило, i власне найновiше поселення, оточене муром.

Саме туди i направилися Богумил з Глiбом, залишивши супроводжуючий загiн за внутрiшнiм муром. Спiшившись, молодi люди попрямували до замку, де у невеликiй залi, у якiй звичайно вiдбувалися прийоми iноземних послiв, на них вже чекав князь Лев. За тиждень, поки Глiб не бачив князя, той якось опустився i почорнiв.