Галицька сага. Велика війна

Федiр, побачивши стан батька, обережно запитав:

– Тату, що з вами?

Батько перестав дивитися кудись в одну точку, перевiв погляд на сина i сказав лише одне слово:

– Олекса!

Найстаршого сина Мороза Олексу лише минулоi осенi було призвано до вiйська, i вiн зараз проходив службу за Львовом, у Золочевi. Григорiй единий раз вiдвiдав сина весною, i той постав перед батьком у парадному вiйськовому одностроi, гордий за себе i за iмперiю, яку готовий був захищати. А буквально мiсяць тому Олекса написав, що його похвалили командири i натякнули, що скоро вiн навiть може отримати перше звання гефрайтера, а для наочностi вислав знiмку, де вiн у повнiй вiйськовiй амунiцii, навiть для переконливостi начепив на гвинтiвку багнет.

Сказане Морозом змусило спохмурнiти ще двох чоловiкiв, сини яких також служили у цiсарському вiйську, а Михайло Валько до того ж восени навiть мав повернутися додому. Тепер це навряд чи станеться так скоро.

Тут спробував розрядити обстановку Якiв Смоляр, единий тесля у селi.

– Та н?чого нам переживати! – сказав вiн.

Але Григорiй Мороз не подiляв цього оптимiзму. Де б не була «та Сербiя», якщо доведеться воювати, то невiдомо, чи вiдсидиться у себе в полку його син Олекса. Напевне, такi думки роiлись у головах Гната Валька i Микити Нагiрного, чиi сини теж зараз були далеко. Єдине, що могло хоч трохи розрадити стривожених батькiв, було те, що всi трое служили в одному полку i завжди трималися разом.

– Нема чого переживати! – озвався Тома Бiлецький, единий у селi москвофiл, котрий намагався при будь-якiй нагодi – а то й без неi – донести темним односельцям свiтло майбутнього руського свiту.

– Ага, ероплан просто так летiв над тобою! – мовив Василь Вовк.

Вiн був ковалем, свою справу знав дуже добре, тому мав заслужену повагу серед сусiдiв. Траплялося, його кузня ставала мiсцем, де обговорювалися найважливiшi подii, причому вона користувалася бiльшою популярнiстю, анiж вечiрки молодi, що iх вряди-годи влаштовував Тома.

– Тобi доступно пояснили, що цiсар не пробачить сербам смертi престолонаступника, – вiв далi коваль. – Це тобi не нашi суперечки!

Але Бiлецький не вгавав.

– Та кажу вам: нiчого не буде! Пам’ятаете, позаминулого року болгари також почали з кимось воювати? Навiть резерв зiбрали. А Семко Кандиба аж у Кам’янку iздив до своiх уланiв. І що? Поплакали баби, сльози ще не висохли, як хлопи вернули домiв, – говорив Тома.