Галицька сага. Велика війна

 – І тепер так само буде!

– А це, вуйку, як ваша баба Явдоха надвое казала! – почулося позаду.

Це до спiльного гурту пiдоспiв Семен Кандиба. Його хутiр стояв вiддалiк од села, до нього вела дорога завдовжки майже кiлометр, але Кандиба завжди вважав себе жителем села Перетин. Йому заледве виповнилося тридцять рокiв, але з-помiж односельцiв у нього було найбiльше поля, i дехто з присутнiх навiть наймався до нього на роботу. Коли минулоi зими вiн поховав батька – справжнього газду, до думки якого прислухався навiть Тома Бiлецький, що, окрiм очiльникiв товариства Качковського, не слухав нiкого, – у селi думали, чи впораеться молодий Кандиба з такою роботою.

Але на здивування сусiдiв у Семена виявився такий же твердий характер, як i в покiйного батька Ілька, вiн одразу взявся за роботу, днями пропадав на полi, але господарку не запустив. Григорiй Мороз, бувало, у мiру своiх сил i коли не було нагальноi роботи вдома, допомагав Кандибам, адже у Семена була молодша сестра Ганна, на котру кинув оком його Олекса.

Та й дiвчина також не залишалася байдужою до гарного юнака. Про щось бiльше нiчого поки що не говорили, але з мовчазноi згоди Ганни мiж батьком i братом було вирiшено одружити iх пiсля того, як Олекса вiдслужить у вiйську.

– Семку, ти, може, i бiльше начитаний вiд нас, але читаеш ти не те, що треба, – говорив Тома Бiлецький. – Якби ти читав правильнi книжки…

– Наприклад, видання Михайла Качковського, – вставив Семен.

– А хоча б його! – спокiйно парирував Тома. – То знав би, що дочка сербського короля Петра вийшла замiж за родича росiйського iмператора.

– Ну то й що? І яким тут боком наш цiсар? – не зрозумiв Семен.

Як виявилося, не тiльки вiн.

– І цей шлюб змусить цiсаря позбирати назад цi аркушики! – Кандиба показав папiр, який, видно, пiдiбрав дорогою сюди. – І до чого тут Росiя?

– От зразу видно, що ви сьи не розбираете, що сьи роби у свiтi, – переможно сказав Бiлецький. – Наш цiсар мае найголовнiший орден Росii, що його ним нагородив дiд теперiшнього царя.

А росiйський цар просто так налiво i направо своiх нагород не роздае! Побачите, що Росiя не допустить вiйни.

– Ти, Томо, забув про нiмцiв, – подав голос Лука Солтис.

– А що нiмцi? Їхнiй кайзер i росiйський цар – братаничi. Хто пiде вiйною на брата? – виголосив убивчий аргумент Бiлецький.

Не вiдомо, чи переконали такi аргументи односельчан, а може, люди почули те, що хотiли почути, але вже зникла важка невизначенiсть, i вони поволi почали розходитися.