Галицька сага. Велика війна

Признаюся, мене зачарувала його упевнена мова, в якiй вiдчувалася така несхитна вiра у те, що вiн говорить, що у мене просто не залишилося нiяких сумнiвiв у його правотi. Вiн повiв, що вiдтепер галицькi русини i великороси возз’едналися в одну родину, як того колись хотiв князь Іван Калита, i для повного злиття в один нарiд залишаеться зробити останне. Нам усiм запропонували вiдновити едину церкву, яка була колись на всiй Русi. Тому, дорогi браття i сестри, вже найближчоi недiлi я замiсть слiв «Папу Римського Кир Бенедикта» скажу «О благочестiвейшем, самодержавнейшем, велiком государе нашем iмператоре Нiколае Александровiче».

Пiсля таких слiв навiть гробарi перестали махати лопатами. Люди, що зiбралися, в якийсь момент навiть забули про причину, що привела iх сюди. Дехто дивився на священника з осудом, хтось просто втупив погляд у ще не засипану могилу, i тiльки трое-четверо радiсно споглядали на отця Артемишина.

І тодi позаду прозвучав тихий, але впевнений голос Гасюка.

– Тодi, отче, вам доведеться шукати нового дяка, – сказав вiн.

Несподiваний перехiд отця Артемишина у православ’я i демарш дяка Івана Гасюка не могли не стати приводом для розмов. Напевне, не тiльки у Перетинi, але й в усiй парафii не знайшлося родини, де не обговорювалися цi подii. Звiстка про те, що церква стала православною, поширилася зi швидкiстю лiтньоi пожежi й не оминула жодноi господарки.

Родина Вовкiв була винятком навiть серед своiх односельцiв. Якщо в iнших обiйстях Перетина мешкало найбiльше три поколiння родини, то у Вовкiв у стандартнiй хатi тулились одинадцятеро душ, враховуючи чотиримiсячного сина нещодавно мобiлiзованого зятя Романа.

Найстаршому з родини, Микитi, вже виповнилося сiмдесят вiсiм рокiв, i вiн був единим iз перетинцiв, хто бачив живого цiсаря, щоправда, це було мимохiть i понад пiвстолiття тому. Його жiнка Євгенiя, що була ровесницею чоловiковi, й досi залишилася жвавою та допитливою, але очi, якi майже перестали бачити, поклали ii у лiжко, що його вона практично не покидала.

У Микити та баби Генi, як ii називали в селi, було два сини – Гнат i Василь. Саме зятя Гната мобiлiзували у числi трьох односельцiв ув австрiйське вiйсько; Василь же побудував за обiйстям батькiв кузню i невдовзi став чи не найшанованiшою людиною у селi. Ще з минулого лiта вiн почав звозити з лiсу дерево у надii побудувати свою хату, адже мiсця у батькiвськiй вже не було i вiн з жiнкою Ганною та сином Левком тимчасово жили у переробленiй пiд житло дроварнi.