Галицька сага. Велика війна

Над двома низькими вiкнами було ще по однiй полицi, на якiй клали омасту i хлiб. Навпроти вхiдних дверей на стiнi висiли образи Спасителя та Дiви Марii. Пiд ними стояв стiл з ослоном.

На вiдмiну вiд комори, стiни були мазанi глиною та побiленi.

Марта iх вже чекала. Посерединi стола стояв чавунний баняк iз бараболею, заправленою сметаною та прикришеною зеленою цибулею. Розумiючи, що гiсть прийшов не просто так, дiвчина поставила на стiл розпочату пляшку горiлки та два горнятка. Сама сiла на лавi бiля протилежноi стiни.

– Я не голодна, – пояснила вона. – Попоiла, поки вас чекала.

– Ну, тодi прошу до столу! – мовив Григорiй i сiв перший.

Вiн розлив горiлку, й вони i удвох з Семеном залпом випили.

Невдовзi дерев’янi ложки зашкребли по баняку, причому найбiльше старався малий Василь. Іншим разом батько зазвичай трiснув би його ложкою по лобi, але зараз його як пiдмiнили. Сьогоднiшня звiстка зовсiм вибила з рiвноваги. Мовчала i Марта. Видно, наймолодший брат устиг повiдомити iй новину, i вона скромно сидiла в кутку, чекаючи, що скаже батько.

Коли з обiдом було покiнчено, Григорiй запитав:

– Що у тебе, Семку?

– Коли я йшов до вас i дорогою пiдiбрав аркушик, якого вiтром занесло аж до середини мiж нашими хатами, то мав час обдумати, – мовив Кандиба. – Вуйку Грицю, що б там не казав Тома, але вiйна буде i, гадаю, самими лише сербами тут не сьи обiйде. А те, що наш цiсар мае орден Росii, ще нiчого не значить. Позавчора я iздив до гмiни, то там висить його великий портрет, де вiн повнiстю обвiшаний усiма орденами.

– То вiйна буде? – запитав старший Мороз.

– Буде, щоправда, не ясно, коли саме поступить указ мельдуватися резерву. Тому ми можемо не встигнути скосити пшеницю.

Почувши таке, Григорiй подивився у низьке вiкно, де за тином колосилася iхня пшениця.

– Та iй би ще тиждень постояти! – обережно сказав Мороз. – Червневi дощi не дали iй достигнути.

– Можемо не встигнути, – почув вiн очiкувану вiдповiдь. – Тому, вуйку Грицю, чи не приступити нам разом уже завтра до косовицi? Мiй реманент, вас трое, нас трое; один день у мене, другий у вас. До недiлi маемо встигнути.

Григорiй Мороз вiдзначив слушнiсть слiв молодого газди. Той фактично наймав iх до себе на роботу, але тут не було нiякого пiдступу.