На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Галицька сага. Примара миру» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Книги о войне. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Галицька сага. Примара миру

Автор
Дата выхода
16 октября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Галицька сага. Примара миру" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Галицька сага. Примара миру" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Петро Лущик) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
«Примара миру», третя книга «Галицької саги», охоплює події, що відбувалися у 1923–1928 роках.
15 березня 1923 року у Парижі було вирішено передати Східну Галичину, де переважало українське населення, під опіку Польщі. Не всім таке рішення припало до смаку. Галицькі терени заполонили польські військові осадники, на яких Юзеф Пілсудський покладав великі сподівання; внаслідок проведення так званого «шкільного плебісциту» значно скоротилася кількість українських шкіл; українців витісняють з державної служби…
Щоб протистояти цьому, об’єднуються колишні військові, за плечима яких бої за рідну землю: хтось вступає до лав Української Військової Організації і продовжує збройну боротьбу; хтось розуміє, що побороти натиск польських осадників можна лише спільно, створивши кооперативи; хтось шукає щастя за океаном…
Життя не лише розкидало перетинців різними країнами, але й розвело по різних ідеологіях. Поки що вони не воюють один проти одного, але хто знає, як піде далі?..
📚 Читайте "Галицька сага. Примара миру" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Галицька сага. Примара миру", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Вам, пане Мороз, безперечно, вiдоме рiшення вiд 22 березня 1920 року, яке давало право комiсарам полiцii приймати на роботу осiб, якщо вони вiдповiдали усiм вимогам до претендентiв.
Федiр Мороз знав про це рiшення i навiть здивувався, коли пiдкомiсар заговорив про нього. Федiр зовсiм недавно мав розмову з Андрiем Мельником. Крайовий комендант саме журився, що вiн, Мороз, надто довго служить на непомiтнiй роботi i чи не час уже звернутися до свого начальства, щоб довiрили вiдповiдальнiшу дiлянку.
– Я дякую пановi пiдкомiсару за довiру, але дозвольте подумати, – вiдповiв Федiр.
– Але недовго! – попередив Гжегож Глодувка. – Хоч ви i русин, пане Мороз, але я давно вже за вами спостерiгаю i помiтив, що робота для вас на першому мiсцi. Ким ви були у вашiй армii?
– Десятником, – обережно сказав Мороз i виправився: – Старший постерунковий.
– От ним i будете! Але не тягнiть з вiдповiддю, пане Мороз! Мое ставлення до вас, русинiв, вам вiдоме, але що вирiшать люди надi мною, я не знаю.
Це було сказане мимохiть, щоб налаштувати Федора Мороза на швидку вiдповiдь, але той чомусь одразу зрозумiв, що пiдкомiсар говорив про Ольгу Басараб.
– Якою шпигункою? – намагаючись, щоб не тремтiв голос, запитав Федiр.
– Тою, що повiсилась! – мовив Глодувка.
– А до чого тут я?
– Ви дiйсно нi до чого, але мое начальство раптом згадае, що ви, як i та панi, русин, а менi дуже хотiлося б бачити на вас погони старшого постерункового.
Але погони старшого постерункового найменше хвилювали Федора Мороза. Вiн ледве дочекався закiнчення роботи i не мешкаючи вирушив на зустрiч з крайовим комендантом. Бажання подiлитися новиною переважила усякi обережностi, хоч роки проживання у польському Львовi навчили його озиратися назад. Але цього разу нiчого пiдозрiлого Федiр не помiтив.
Зустрiч з крайовим комендантом вiдбулася на Шевськiй у ресторацii Бачевських. Вислухавши Мороза, Андрiй Мельник лише сказав:
– Може бути! Мiстом ходять чутки про якусь невiдому Юлiю чи то Браску, чи Баравську, котру поховали на Янiвському цвинтарi. Боюся, що це Ольга. Ми перевiримо.
– А я? – запитав Федiр.
– А вам належить пристати на пропозицiю вашого пiдкомiсара.
– Але я не хочу бути полiцейським! – заперечив Мороз.











