Галицька сага. Примара миру

Вам, пане Мороз, безперечно, вiдоме рiшення вiд 22 березня 1920 року, яке давало право комiсарам полiцii приймати на роботу осiб, якщо вони вiдповiдали усiм вимогам до претендентiв.

Федiр Мороз знав про це рiшення i навiть здивувався, коли пiдкомiсар заговорив про нього. Федiр зовсiм недавно мав розмову з Андрiем Мельником. Крайовий комендант саме журився, що вiн, Мороз, надто довго служить на непомiтнiй роботi i чи не час уже звернутися до свого начальства, щоб довiрили вiдповiдальнiшу дiлянку.

– Я дякую пановi пiдкомiсару за довiру, але дозвольте подумати, – вiдповiв Федiр.

– Але недовго! – попередив Гжегож Глодувка. – Хоч ви i русин, пане Мороз, але я давно вже за вами спостерiгаю i помiтив, що робота для вас на першому мiсцi. Ким ви були у вашiй армii?

– Десятником, – обережно сказав Мороз i виправився: – Старший постерунковий.

– От ним i будете! Але не тягнiть з вiдповiддю, пане Мороз! Мое ставлення до вас, русинiв, вам вiдоме, але що вирiшать люди надi мною, я не знаю.

Це було сказане мимохiть, щоб налаштувати Федора Мороза на швидку вiдповiдь, але той чомусь одразу зрозумiв, що пiдкомiсар говорив про Ольгу Басараб.

– Якою шпигункою? – намагаючись, щоб не тремтiв голос, запитав Федiр.

– Тою, що повiсилась! – мовив Глодувка.

– А до чого тут я?

– Ви дiйсно нi до чого, але мое начальство раптом згадае, що ви, як i та панi, русин, а менi дуже хотiлося б бачити на вас погони старшого постерункового.

Але погони старшого постерункового найменше хвилювали Федора Мороза. Вiн ледве дочекався закiнчення роботи i не мешкаючи вирушив на зустрiч з крайовим комендантом. Бажання подiлитися новиною переважила усякi обережностi, хоч роки проживання у польському Львовi навчили його озиратися назад. Але цього разу нiчого пiдозрiлого Федiр не помiтив.

Зустрiч з крайовим комендантом вiдбулася на Шевськiй у ресторацii Бачевських. Вислухавши Мороза, Андрiй Мельник лише сказав:

– Може бути! Мiстом ходять чутки про якусь невiдому Юлiю чи то Браску, чи Баравську, котру поховали на Янiвському цвинтарi. Боюся, що це Ольга. Ми перевiримо.

– А я? – запитав Федiр.

– А вам належить пристати на пропозицiю вашого пiдкомiсара.

– Але я не хочу бути полiцейським! – заперечив Мороз.