Галицька сага. Примара миру

– Нам багато чого не хочеться робити, а доводиться! Зрозумiйте, що Органiзацii конче потрiбнi всюди нашi люди. Те, що вам вдалося так довго протриматися у полiцii, це для нас не просто дарунок, а неймовiрний успiх. Тепер ви будете ще й полiцейським.

– Але тодi я не зможу бути з усiма побратимами!

– Кожен виконуватиме свою роботу, i ваша – не буду говорити, що вона найважливiша; кожен стараеться, – нам дуже потрiбна i помiчна. Знаю, що важко. Можливо, навiть найважче, анiж iншим, але ii можете зробити тiльки ви.

Федiр зiтхнув. Останне сподiвання на те, що крайовий комендант скаже «нi», зникло.

– Тобто менi згоджуватися? – востанне запитав вiн.

– Обов’язково! Це потрiбно для спiльноi справи.

– Добре, але якщо мене примусять йти проти своiх, я звiльню свiй пiстолет проти того, хто менi це накаже.

– Ви цього нiколи не зробите! – жорстко мовив Андрiй Мельник. – А втiм, я гадаю, що ваш пiдкомiсар досить розумна людина, щоб цього не допустити. Тому, Федоре, вам мiй наказ: усе, що буде вiдбуватися найближчими днями, вас не обходить.

Ваше завдання – вживатися i виправдати велику довiру, висловлену вам полiцейським начальством.

Як виявилося вже наступного дня, вiд Федора Мороза нiчого й не залежало. Отримавши вiд нього – та й вiд iнших украiнцiв, яких було не так уже й мало, – згоду на перехiд до полiцii, його вiдправили на мiсячнi курси в Люблiн, звiдки вiн повернувся вже старшим постерунковим. Вiд дружини Ольги Федiр дiзнався про подii, котрi вiдбулися у Львовi пiд час його вiдсутностi.

Данi, переданi ним Андрiевi Мельнику, стали поштовхом для компанii у газетах, причому не лише украiнських. Якщо газета «Дiло» прямо звинувачувала у смертi Басараб польських полiцейських i конкретно комiсара Мiхала Кайдана, то польськi газети не могли зрозумiти, як таке могло статися у «чи не найдемократичнiшiй краiнi Європи». Такi слова газета змушена була написати пiсля того, як ексгумацiя виявила на тiлi жiнки численнi синцi, гематоми та переломи.

Пiсля ексгумацii Ольгу Басараб перепоховали на Янiвському цвинтарi.

На похоронi зiбралося декiлька тисяч львiв’ян i кiлькасот полiцейських. Хоч влада i заборонила будь-якi виступи, пiсля поховання вiдбувся мiтинг, де перед полiцiею вимагали покарати винних у вбивствi (а в тому, що це було вбивство, нiхто з украiнцiв не сумнiвався, версiя про самогубство навiть не розглядалася).

Слiдство, вiдкрите за фактом смертi Ольги Басараб, велося мляво. Справа так i не була передана до суду.