Галицька сага. Примара миру

Мирону Гаврисевичу довiрили фiнанси далекоi батькiвщини, але мати справу йому довелося лише з внесками i пожертвами мiсцевих украiнцiв. Вiн пристав до Петрушевича iще 1 листопада 1918 року, але пiд час вiдступу украiнцiв зi Львова опинився в зайнятiй поляками частинi мiста, де був змушений на деякий час залишатися. Пiсля переiзду уряду ЗУНР до Вiдня його як досвiдченого банкiвського службовця призначили спершу ревiзором, а згодом – директором Державноi каси ЗУНР, який пiдпорядковувався Уповноваженому для справ фiнансiв, промислу i торгiвлi.

Поруч Гаврисевича сидить його колега Лев Сироiчковський – керiвник Контролю державних розходiв. Вiн був разом iз Петрушевичем iще з рiдного Станiславова, куди переiхав уряд ЗУНР пiсля того, як у Тарнополi залишатися стало небезпечно.

Погляд Петрушевича зупинився на единiй у кiмнатi жiнцi. Ольга Басараб робила всю паперову роботу, якоi в урядi було багато, i не поступалася своею точнiстю мiсцевим чиновникам, якi останнiми мiсяцями, вiдчувши змiну вiтру, що повiяв з Парижа, намагалися знайти якiсь прорiхи у паперах Державного Секретарiату, але Ольга не давала iм такого приводу.

Саме пiдписи деяких присутнiх у цiй кiмнатi стояли пiд листом, котрий УНРада вiдправила до Ради амбасадорiв 9 березня, у якому вони виступили iз протестом проти польськоi репресивноi полiтики у Схiднiй Галичинi та передачi цього краю Польщi. На жаль, Украiнську Нацiональну Раду вже перестали сприймати серйозно.

Євген Петрушевич лише на мить подивився на свого небiжа Лева, що був керiвником канцелярii, i нарештi сказав:

– Панове, гадаю, нi для кого з присутнiх тут не е таемницею те, що сталося вчора у Парижi.

Рада амбасадорiв остаточно вiддала всю Галичину полякам.

Як вiн i передбачав, ця новина не була новиною для присутнiх. Вони про неi знали, але все ж до останнього сподiвалися, що це неправда. А Петрушевич продовжував:

– На жаль, це так. Ще вчора увечерi я отримав з Парижа телеграму вiд митрополита Андрея.

Йому вдалося зустрiтися з прем’ер-мiнiстром Французькоi Республiки Пуанкаре, але не вдалося переконати його у нашiй правотi. До того ж, також на жаль, i Святiший Отець змiнив свою полiтику стосовно Схiдноi Галичини i цiлковито став на бiк полякiв. Маемо те, що Францiя, Англiя, Італiя та Японiя вирiшили без нас нашу долю.

– Що конкретно вирiшили амбасадори? – подав голос небiж Лев.

Петрушевич вийняв з теки листок.

– Прочитаю головне.