Галицька сага. Примара миру

Просто вона хотiла вiрити, що з сином усе добре, тим бiльше що материнське серце пiдказувало, що так i е.

А Марii просто набридло сперечатися. Вона мовчки пройшла повз матiр. Марiя важко зiтхнула. Їй дуже хотiлося, щоб дiтям було добре, але у них на те була своя думка…

Серед тих, хто давав настанови майбутньому емiгранту Василевi, не було Андрiя Валька. Саме в ту хвилину, коли наймолодший Мороз прощався з Марiею Бiлецькою, його швагер заходив до склепу Гутманiв. За стiйкою саме стояв Моше. Появу такого нечастого вiдвiдувача вiн зустрiв звичною посмiшкою, але з Андрiем у нього були непростi стосунки.

– Давненько ви не заходили до нас, Андрiю! – озвався Гутман. – Усе в трудах! Хоч не можу не похвалити вас – справа, котрою ви займаетесь, потрiбна. Повiрте моему досвiду!

Моше Гутман належав до кооперативу торговцiв, i навiть одного разу це врятувало його вiд банкрутства.

– Так, роботи багато, але то потрiбне дiло! – згодився Андрiй.

– То, може, щось хочете купити? – з готовнiстю запитав Гутман.

– Та нi, не нинi!

– Якщо не маете пеньонзи[3 - Вiд польського pieniadze – грошi.], то я можу дати в борг!

– Нi, не треба, а саме через борги я i прийшов до тебе!

– Борги? – здивувався Гутман. – Щось я не пригадую, щоб давав у борг крам[4 - Товар.] Валькам!

– Нам – нi! Але половина Перетина купуе у тебе крам у борг!

– А що поганого я роблю? Моше розумiе, що не всi зараз мають пеньонзи, а як i мають, то вже завтра вони будуть простим папером.

– Слухай мене, Мошку, що я тобi скажу! – мовив Андрiй Валько. – Те, що ти пiшов на таке, я можу тiлько тебе похвалити. Але я повторю: половина перетинцiв е у твоему зошитi. Так може тягнутисьи довго, але до того часу, поки буде всьо добре. Як-но станетьсьи якась буча, боюсьи, що всi твоi довжники згадають про твiй зошит.

Моше Гутман спохмурнiв. Вiн чудово пам’ятав той погром у Кольбушовi i вiсьмох замордованих евреiв. Уже тут у спокiйнiй обстановцi вiн проаналiзував те, що сталося, i дiйшов неприемного висновку: бiльшiсть убитих мали так званi «борговi зошити», у яких вписували iмена своiх боржникiв. А серед погромникiв були не лише польськi жовнiри, але й мiсцевi поляки iз цих спискiв.