Галицька сага. Примара миру

От i сьогоднi тата знову немае вдома, поiхав до Львова до свого Товариства, залишивши всю хатню роботу на неi i маму. Щоправда, пiсля кожноi такоi поiздки тато привозить багато грошей. Зазвичай вони з мамою тримають це все у секретi навiть вiд неi, Марii, але нiщо не могло сховатися вiд ока допитливоi дiвчини. Якось вона таки взяла одну купюру з чималенькоi купки i пiшла з нею до склепу Мошка. Той повертiв у руках однотисячну марку i… вiдав назад ошелешенiй дiвчинi. На ii нiме запитання Мошко вiдповiв, що за такi грошi вона не купить нiчого.

Потрiбно хоча б десять тисяч.

Звичайно, десять тисяч дiвчина не принесла, але й вкрадену тисячу також не повернула на мiсце, слушно припустивши, що батьки нiчого не втратять, як i не помiтять пропажi.

А зараз Марii просто хотiлося, щоб Василь нiкуди не iхав, залишився з нею, i вона згодна була жити з ним де завгодно: у батькiв, тулитися i в хатi Василевого брата чи навiть у наймах у Павловського.

Але дiвчина розумiла, що рiшення коханого остаточне.

– Я мушу йти, – нарештi сказав юнак. – Завтра зране треба вставати. Дядько Семко казав, що вiдвезе до потяга. Прийдеш?

– Прийду! – пообiцяла Марiя, швидко цьомкнула Василя в щоку й побiгла додому.

Вона вже не хотiла нiкого бачити, але тут, як на бiду, до хвiртки вийшла мати.

– На гульки пiшла! – строго запила вона. – Н?чого сказати – знайшла собi кавалера!

– Мамо, не починайте знов! – огризнулася дочка.

– А я i не починала! То наша дочка почала сама! В тебе нема нiякоi поваги до батька.

Хiба ти забула, що через Морозiв натерпiвся наш тато?

– Мамо, то всьо неправда! – пробувала заперечити Марiя.

– То значить, твiй батько i твiй брат брешуть, а твiй Василь каже правду? Господи, i нашо нам таке горе у сiм’ю? Одна дочка зрекласьи родини, а тепер друга робит так само! Один Степанко лишивсьи!

Про Степана родина не знала нiчого вiд того дня, як його зустрiв пiд Замостям Роман Панас. Вiдтодi минуло три роки; що сталося з сином, нiхто не знав, але пiвроку тому Тома попросив Антона Гул-лу щось дiзнатися.

Той, певно, нiчого конкретного не повiдомив, тiльки обнадiяв Бiлецького, що вiдтодi, як завершилася польська вiйна, нiяких великих битв Радянська Росiя не вела, тiльки в Криму, але переконав Тому, що нiхто не буде перекидати вiйська з пiвночi на пiвдень, якщо там е достатньо своiх. Невiдомо, чи переконали такi докази Тому, але Катерина якось одразу заспокоiлася.