Галицька сага. Примара миру

І там дiйсно нiхто не згадав би про тi зошити, якби не трапилась така «чудова» нагода.

– Ви гадаете, що те саме можливе й у Перетинi? – запитав Гутман.

– Коли хтось каламутить воду, догори спливае не тiлько риба, але й всяке гiмно, – вiдповiв Андрiй. – Риби можеш не боятисьи, а во друге…

– То що менi робити?

– Я не знаю! Хочеш – подаруй людям iхнi борги, бо сам видиш – грошi зараз нiякi; хочеш – не давай бiльше в борг, поки не вернуть, що виннi.

Андрiй Валько попрямував до дверей.

– Чому ви так зi мною говорите? – зупинив його Гутман.

Андрiй обернувся:

– Хочу, Мошку, щоб ти знав: хоч ти i не наш, але ти менi сьи видаеш ближчим, нiж Павловський з осади. Тим бiльше, кажуть, що нашi апостоли тоже спочатку були не те що жидами, але й юдеями. Тому подумай на моiми словами!

Андрiй Валько покинув склеп i швидкими кроками попрямував до Морозiв.

Василь Мороз ще не чув його настанов перед вiд’iздом.

4

Левко Вовк обережно вiдчинив дверi лабораторii, готовий до того, щоб отримати нагiнку за свое запiзнення (у дворiчноi Анни-Надii лiзли зубки, тому вони з дружиною цiлу нiч не спали), але застиг вражений.

Замiсть того щоб у такий час вже працювати, у чому не переставав кожного разу наголошувати професор Франц Екснер, спiвробiтники сидiли за столами i… не вiдривали очей вiд газет, яких тут було багато. Здивований Левко вже готовий був зробити висновок, що професора сьогоднi не буде – як-не-як сiмдесят п’ять рокiв, – але тут саме з-за однiеi з газет виникла голова Екснера.

– Доброго дня, Лео! Запiзнюетесь ви сьогоднi! Пропустили найголовнiше! – з докором сказав професор.

– Що пропустив? – не зрозумiв Левко. – Хтось випередив нас?

Вiн мав на увазi науковi дослiдження, над якими вже другий рiк працювала iхня лабораторiя.

– Ви не читали вранiшнiх газет? – здивувався Екснер, i очi всiх присутнiх вiдiрвались вiд свого заняття i втупилися у Вовка.

– Не маю такоi поганоi звички, – зiзнався Левко. – Вiльного часу зранку майже немае, доводиться читати, снiдаючи, а останнiм часом у газетах пишуть таке, що аж нiяк не сприяе спокiйному перетравленню iжi.

– Отут ви маете рацiю, Лео! – згодився професор. – Сьогоднiшнiй матерiал залишив би неперетравленим увесь ваш снiданок.

– А що сталося?

– Вчора в Мюнхенi наш спiввiтчизник спробував здiйснити державний переворот!

– Хто? – не зрозумiв Левко.

– Такий собi Адольф Гiтлер з Лiнца.

– Мiй земляк! – озвався з-за крайнього столу Ганс Керн.