Галицька сага. Примара миру

Вона на мить замовкла i закiнчила свою думку:

– Тобто до всього!

Ольга спостерiгала за таким знайомим i водночас чужим мiстом. У неi склалося враження, що у Львовi стало менше украiнства, нiж його було за Австрii, хоч i тодi було годi зустрiти хоч якусь вивiску рiдною мовою, лише нiмецькi, польськi й жидiвськi. Тепер же лишилися самi польськi вивiски. Можливо, десь на бiчних вуличках i зустрiчаються жидiвськi написи, але навряд чи украiнськi. Львiв перестав бути мiстом для украiнцiв, як того i хотiли у Варшавi.

Вгадавши думки сестри, Северин нахилився i тихо сказав:

– Завтра познайомлю тебе з однiею людиною. Хотiв сьогоднi, але тобi треба вiдпочити з дороги.

Ольга зовсiм не здивувалася таким словам брата, тiльки кивнула головою. Зрештою, не лише для прожиття на батькiвщинi вона повернулася до Львова.

Людиною, яка наступного дня постукала у дверi квартири на тихiй тiнистiй вулицi, був студент правничого факультету Львiвського таемного украiнського унiверситету Антiн Крезуб.

Мало хто у Львовi знав, що пiд цим iменем ховаеться колишнiй сотник УСС i Армii УНР, а тепер керiвник вiддiлу розвiдки Начальноi команди УВО Осип Думiн. Перед тим як постукати у дверi, молодий чоловiк почекав, поки Стефанiя Савицька пiде на роботу, залишивши Ольгу Басараб саму. Тiй поки що спiшити було нiкуди.

– Ви до мене? – запитала Ольга, побачивши у дверях незнайомого худорлявого чоловiка.

– Так, панi Ольго! Наш спiльний знайомий Петро Бакович наполегливо рекомендував з вами зустрiтися, – вiдповiв невiдомий.

 – Я просто не мiг вiдмовити моему бойовому товаришевi!

Ольга зрозумiла, що це не звичайний вiзит ввiчливостi, тому пропустила гостя у квартиру. Вона провела до кiмнати, котру iй вiдвела Стефа i де вона жила протягом трьох рокiв.

– Прошу сiдати! – запросила Ольга i, коли невiдомий вмостився у крiслi, поцiкавилася: – З ким маю честь?

– Називайте мене Антiн Крезуб. Очолюю вiддiл розвiдки Начальноi команди.

– Так, менi повiдомили про вас! – вiдповiла Басараб i, побачивши здивоване обличчя прибульця, виправилася: – Ну, не про вас особисто, але… про вас.

– Зрозумiло! Я довго не буду вас затримувати, панi Басараб. Скажу лише, що ваша робота в амбасадi високо оцiнена Головним Командантом Украiнськоi Вiйськовоi Органiзацii. Природно, ми зацiкавленi у тому, щоб наша спiвпраця тривала й надалi.

– Що конкретно вас цiкавить? – запитала Ольга.

Вона вже була готова до новоi роботи.