Галицька сага. Примара миру

– Найлегша дорога – дорога додому! – вiдповiла Ольга. – Ми з тобою вже давно не дiвчатка, але не повiриш – не могла стримати слiз, коли переiхали границю Галичини!

– Повiрю! – заспокоiла Стефа. – Те саме було зi мною, коли позаминулого року також вернулася до Львова. Що робитимеш?

– Та за роботу я не переживаю! Бухгалтери потрiбнi всюди. Інше хвилюе. Де жити? До брата йти не хочу. У нього своя сiм’я, а те, що було п’ять рокiв тому, вже давно польське…

Стефанiя усмiхнулася.

– Нашу квартиру пам’ятаеш? – запитала вона.

– На Висп’янського? Звичайно! Там… – Ольна хотiла сказати, що саме у iхнiй зi Стефою квартирi в будинку пiд номером тридцять чотири на вулицi Висп’янського вона познайомилася зi своiм майбутнiм чоловiком Дмитром, але натомiсть лише мовила: – Гарнi були часи!

А Стефанiя Савицька, зробивши вигляд, що не помiтила перемiну в настроi Ольги, продовжувала:

– Так от, подруго! Я далi живу в нашiй квартирi. Самiй оплачувати двi кiмнати дорогувато, вже хотiла навiть прийняти якусь компаньйонку, але Северин вчасно повiдомив мене про твое повернення.

Я так розумiю, вiн сказав то з певним намiром. Дiйсно: куди дiвати рознiжену у рiзних посольствах вiденську панянку? Не брати ж до себе!

Вiд таких слiв Ольга засмiялася. Вона оцiнила дотепнiсть Стефи, а та продовжила:

– То як бути з квартирою? Виручиш колежанку чи давати в газету об’яву?

– Не треба нiчого давати! Згадаемо нашу молодiсть!

Стефанiя пiдвела Ольгу до таксi. Та з приемнiстю вiдзначила, що автомобiль нiчим не гiрший вiд подiбних у Вiднi, навiть шофер сидiв з таким поважним виглядом, наче чекав щонайменше цiсаря.

Але останнiй австрiйський iмператор Карл ось уже як пiвтора року помер, застудившись на теплому островi Мадейра, тому таксистовi довелося задовольнитися обслуговуванням цих двох поважних дам i чоловiка, який саме з’явився у супроводi носiя. Останнiй тягнув на вiзку три великi валiзи.

Зрозумiвши, що вiдсидiтися не вийде, таксист крекчучи залишив кабiну i допомiг припасувати вантаж.

Северин Левицький розплатився з носiем i допомiг жiнкам сiсти у салон.

– Куди? – поцiкавився таксист, вмикаючи двигун.

Северин запитливо подивився на сестру, але замiсть неi вiдповiла Стефа Савицькi.

– На Висп’янського.

Северин почекав, коли авто вирулить на дорогу, i лише потiм запитав:

– Як там Вiдень?

– А що з ним станеться? – знизала плечима Ольга. – Стоiть байдужий до всього, що його не стосуеться.