Галицька сага. Тінь незалежності

Коли ж стало зрозумiло, що вогонь загрожуе сусiднiм будiвлям, було вирiшено укласти перемир’я i викликати пожежну частину. Пожежу загасити не вдалося, хоч будинки по сусiдству були врятованi. Головна пошта перетворилася у чорний остов, не цiкавий жоднiй сторонi, тому боi перекинулися на прилеглi вулицi. Саме там вiд ворожоi кулi в голову загинув Павло Лiськевич.

Коли Осипу Букшованому повiдомили цю звiстку, чергова атака полякiв на Цитадель завершилася так само, як i попереднi: безрезультатно. Саме тодi до нього пiдступив Федiр Мороз.

– Пане майоре! Ми захопили полоненого, – повiдомив вiн.

– І що з того? – невдоволено вiдказав Букшований.

Вiн досi не вiдiйшов вiд звiстки про смерть свого товариша.

– Я нiколи полонених не бачив? Вiзьмiть з нього слово не воювати проти нас i вiдпустiть з Богом!

– Я гадаю, пане майоре, ви повиннi вирiшити самi, – обережно мовив Федiр.

Осип пiдозрiло подивився на Мороза i без слiв попрямував до примiщення у казематi, де тримали полоненого. Вже перший погляд на поляка пояснив майору дивну поведiнку Федора.

У полоненому офiцеровi, що стояв пiд охороною стрiльця, Букшований упiзнав одного з полякiв, котрi обороняли радiотелеграф у Козельниках.

– Та-ак! – протягнув Осип Букшований. – Поручник Косiковський, якщо я не помиляюся? Який дав слово честi не воювати проти нас? Я так розумiю, що маю переглянути свою думку про честь польських офiцерiв?

Полонений поляк стояв, опустивши голову.

– Десятнику Мороз!

– Я, пане майоре!

– Розстрiляти!

Федiр спочатку подивився на Букшованого, потiм перевiв погляд на поляка.

– Наказ, пане майоре! – вiдповiв Мороз i зняв з плеча гвинтiвку.

– Ось так, пане поручнику! – сказав Букшований. – І без образ!

Федiр Мороз дулом гвинтiвки показав стрiльцю вiдiйти вiд полоненого. Щоб стрiляти напевне, вiн прицiлився в серце. Пролунав пострiл, пiдсилений кам’яним зводом Цитаделi. Поручник Януш Косiковський мовчки звалився додолу.

А як умре поховайче

На жельоней Украiне.

От тiльки чи бiля коханоi дiвчини поховають польського офiцера, не знав нiхто, як не знали, що чекае iх усiх.

Боi у Львовi йшли всюди i було не зрозумiло, хто де перемагае. Десятого листопада Осип Букшований, зрозумiвши, що, сидячи у Цитаделi, вiн залишаеться вiдрiзаним вiд основних боiв у мiстi, покинув фортецю, залишивши там частину своiх стрiльцiв, а сам спустився вниз, дорогою вибивши полякiв з Оссолiнського iнституту.

Картина, яку застав майор, була нерадiсною.