Галицька сага. Тінь незалежності

Повечерявши, стрiльцi i «ляндштурмаки» розсiлися навколо численних вогнищ. Такi ж вогнища було видно i внизу, там, де вiдпочивали поляки.

Один iз «старожилiв» оборони, ще досить молодий безвусий юнак затягнув пiсню, котру, пiдсилену чудовою акустикою мурiв Цитаделi, було чути навiть за ii стiнами.

Гей, десь там, де чорнi води,

Сiв на коня козак молодий.

Плаче молода дiвчина,

Їде козак з Украiни.

І раптом звiдкись знизу, саме з того мiсця, куди найбiльше намагалися стрiляти стрiльцi, долинув красивий, добре поставлений голос.

Гей, гей, гей соколи

Омiяйче гури, ляси, доли.

Дзвонь, дзвонь, дзвонь дзвонечку,

Муй степови сковронечку.

А вже наступний куплет обидвi сторони спiвали разом кожна своею мовою, i над горою, котра стала каменем спотикання для полякiв та украiнцiв, лунала пiсня про козака, що прощався з Украiною.

І ця пiсня, котру своею вважали й украiнцi, i поляки, тим не менше була чужою на цьому мiсцi бою, як, власне, i по всьому Львовi. Кожна громада хотiла жити на своiй землi, при цьому мало пiклуючись про iншу.

А поки що над Цитаделлю лунала спiльна пiсня. Дивно, але закiнчували ii вже поляки, неначе натякаючи на переможцiв.

Вiна, вiна, вiна дайче,

А як умре поховайче

На жельоней Украiне

Пши коханей мей джевчине.

А поки що спiваки з допомогою зброi вирiшували, кому бути господарями у Львовi i в усiй Галичинi. Наступного дня боi за Цитадель вiдновилися ще з бiльшою силою. Видно, до полякiв прибуло пiдкрiплення.

Якимось чином Осипу Букшованому вдалося зв’язатися з стрiльцями, що засiли в Головнiй поштi, правда, саме у той момент, коли в одному з боiв поранили четаря Володимира Баб’яка.

Як виявилося, лише для того, щоб через двi доби, восьмого листопада, отримати звiстку про його загибель. Правда, день перед тим, розумiючи, що вибити украiнцiв з будинку пошти не вдасться, поляки вирiшили iх викурити.

Група з трьох легiонерiв пробила стiну мiж Головною поштою, де засiли украiнцi, i будiвлею греко-католицькоi семiнарii, зайнятоi поляками, i здiйснила пiдпал. Метою полякiв було саме викурити оборонцiв, але вони не врахували, що саме там, у правому крилi Головноi пошти, зберiгався папiр, тому вогонь швидко поширився будiвлею. Противник пробував вдертись до середини, але украiнська залога, хоча душилася в димi, тримала опiр.