Галицька сага. Тінь незалежності

Ситуацiя ускладнювалася тим, що у самому казематi мiцно засiли украiнськi стрiльцi, а мiж ними i вояками Букшованого закрiпилися поляки, якi несподiвано для себе раптом опинилися мiж двома вогнями. Тепер для украiнцiв було важливо не перестрiляти один одного.

Цей перший бiй проти полякiв для Федора Мороза був вiдносно легким i без втрат у його рою. У рядах полякiв утворився розрив, у який ринули стрiльцi Букшованого. Як виявилося потiм, перед поляками було два виходи: або намагатися не пропустити украiнцiв до Цитаделi, але при цьому отримати небезпечну групу у себе за спиною, або дати неприятелю можливiсть з’еднатися з тими, хто обороняеться, i тим самим пiдсилити i без того немалу групу.

Із двох небезпек вибравши меншу, поляки пропустили стрiльцiв до каземату… i знову iх оточили. Таким чином стрiльцi Букшованого не змогли допомогти тим, хто штурмуватиме Головний двiрець.

Але поки що про це нiхто не думав. Поява сотнi майора Букшованого виявилася приемною несподiванкою для оточених, тому перша зустрiч була щирою.

Старшим серед стрiльцiв був Павло Лiськевич, знайомий не лише Осиповi Букшованому, але й Федору Морозу.

Пiсля обов’язкових у таких випадках привiтань та обiймiв, майор Букшований поцiкавився станом оборони. Почуте його водночас здивувало й засмутило.

– Цитаделю обороняють тридцять трое «ляндштурмакiв»[2 - Ляндштурм – резерв збройних сил, який скликався на час вiйни.], – доповiв Павло Лiськевич. – Третина поранених. Ми втратили чотирьох.

– Тридцять семеро на всю Цитаделю? – недовiрливо перепитав Букшований.

 – Та тут потрiбно мiнiмум вiсiмдесят!

На це четар не вiдповiв нiчого.

– Далi?

– Полякам вдалося захопити башню. Всi нашi спроби iх вибити звiдти не принесли успiху. Через вулицю нашi захопили Головну пошту, але там також вже третiй день стрiляють.

– Що з набоями? – поцiкавився майор.

– Слава Богу, з цим проблем нема! Весь арсенал достався нам.

Їхню розмову перервав стрiлець, повiдомивши, що поляки знову пiшли в атаку.

– Потiм договоримо! – тiльки i сказав Букшований.

Так Федiр Мороз став одним з тих, хто обороняв львiвську Цитадель. Стрiляти з бiйниць казематiв було зручно, тому й нi у кого не було сумнiвiв, що вони зумiють втримати цей об’ект.

У цей день стрiльцi вiдбили ще двi атаки, а коли на мiсто опустилася рання осiння нiч, навкруги все затихло. І поляки, й украiнцi безбоязно покинули своi позицii й вiдпочивали, бо знали: нiхто не посмiе порушити це нiчне перемир’я, якого свято дотримувалися всi.