Галицька сага. Тінь незалежності

Сам Левко стояв перший, обережно оглядаючи вулицю перед собою, але нiхто навiть не думав з’являтися тут у холодну листопадову нiч. Левко Вовк знав, що такоi ночi поляки вiдзначають День усiх святих. Його колишнiй командир гауптман Фогель колись хвалився, що вiн сам народився саме в нiч на перше листопада, а iснуе повiр’я, що дитина, народжена цiеi ночi, обов’язково проживе сто рокiв. Що ж, Левко знае принаймнi одну людину, для якоi це повiр’я не справдилося: в Черновiцах вiн дiзнався про смерть свого командира.

Що ж принесе йому, пiдхорунжому Вовку, та й не одному лише йому, цей День усiх святих?

Ольга Горбань, що стояла бiля стiни за ним, тихо сказала:

– Пора!

Левко вiдiрвався вiд холодноi стiни, вiд чого йому стало навiть теплiше.

– Почали! – мовив вiн.

Чота застукотiла пiдборами черевикiв брукiвкою.

Будинок пошти чорнiв на протилежному боцi вулицi Словацького, лише на першому поверсi самотньо свiтилося у вiкнi. За розкладом, там перебував черговий, який i був головною мiшенню стрiльцiв Левка Вовка.

Сам пiдхорунжий спочатку побоювався, що вiдсутнiсть досвiду командування стане перепоною виконанню покладеного на нього завдання, але досвiдченим у боях стрiльцям зовсiм не потрiбнi були нiчиi накази. Вони миттю зорiентувалися куди бiгти i що робити, тому коли один з них стукав кулаком у масивнi дверi, iншi приготували гвинтiвки для можливого бою.

Одночасно з боку вулицi Коперника iм назустрiч бiгли стрiльцi Володимира Баб’яка. Обидва загони зустрiлися перед головними дверима.

Але застосувати зброю не довелося. Як тiльки заспаний черговий спросоння повернув ключ i ледь прочинив дверi, два стрiльцi одразу потягнули iх до себе.

– Nie wolno tu przychodzic! – лише спромiгся черговий.

– Нiчого! Нам – можна! – вiдказав Баб’як i вiдсторонив чергового.

– Затримати i не допускати до телефону! – розпорядилася Ольга Горбань.

Один iз стрiльцiв штовхнув поляка гвинтiвкою, i той, досi у невiданнi, що взагалi вiдбуваеться, опустився на лаву при входi.

Іншi побiгли сходами вгору до головноi зали.

Крiм поляка-чергового у примiщеннi пошти не було нiкого, тому вже через десять хвилин Володимир Баб’як телефоном повiдомив полковника Вiтовського, що завдання виконане.

– Залишайтеся на мiсцi й органiзуйте оборону! – розпорядився Вiтовський.

Баб’як повiсив слухавку на телефонний апарат.

– Що? – запитала Ольга Горбань.

– Наказано органiзувати оборону, – вiдповiв четар.