Галицька сага. Тінь незалежності

Зовсiм не знаючи Львова, вiн боявся, що не справиться зi своею дiлянкою операцii, але хорунжий Сендецький, побачивши в очах молодого колеги вагання, поцiкавився його станом. Отримавши цiлком прогнозовану вiдповiдь, Ілько Сендецький лише кивнув головою. Суть цього жесту Левко зрозумiв дуже скоро. Передаючи пiд його командування заявлену чоту, хорунжий дав йому у допомогу вiстуна. Яким же було здивування Левка Вовка, коли вiн побачив перед собою дуже красиву дiвчину приблизно однакового з ним вiку.

– Ольга Горбань! – сказав хорунжий.

 – Ви не дивiться, що дiвчина. Вiстун Горбань воювала на Макiвцi, мае военний досвiд i, головне, народилася у Львовi. Проведе вас вулицями iз зав’язаними очима.

– Ну, я сподiваюся, до цього не дiйде! – стрельнула поки що вiдкритими очима дiвчина-вiстун.

– Та не хотiлося б! – признався Левко.

– От i добре! Я вас залишу, бо маю свiй наказ! – мовив хорунжий i, вiддавши честь, зник у темрявi.

А Левко залишився стояти у нерiшучостi. Тут дiвчина подивилася на нього i, напевне, вирiшила взяти iнiцiативу у своi руки.

– Треба пiдготувати стрiльцiв до завдання! – сказала вона. – Пане пiдхорунжий, повiдомте, що нам робити!

Цi слова вивели Левка зi ступору. Вiн з вдячнiстю подивився на Ольгу, потiм ближче пiдiйшов до десятка стрiльцiв, що терпляче чекали пiд стiною будинку. Вовк окинув поглядом мовчазних юнакiв. Всi вони, певне, були молодшi за нього самого, хоч i самому пiдхорунжому заледве виповнилося двадцять чотири.

– Стрiльцi! – неголосно звернувся вiн до своiх теперiшнiх пiдлеглих.

 – Я – пiдхорунжий Вовк! Маемо наказ Вiйськового Комiтету цiеi ночi перебрати владу у Львовi. Наша задача: захопити будинок пошти i не допустити, щоб хоча б одна звiстка про нашi дii загодя не покинула Львова. Починаемо рiвно о четвертiй годинi.

Неначе за командою двiчi вдарив дзвiн годинника на ратушi.

Друга година.

А Левко продовжував:

– Будемо намагатися все зробити без шуму.

– А якщо поляки не захочуть без шуму? – запитав з вигляду наймолодший стрiлець.

– Не думаю, що на поштi вночi хтось ходить з гвером, – заспокоiв його Левко. – Але не будемо вiдкидати i це. Хто знае Львiв?

Пiднялося сiм рук.

– Тодi добре! А то я у Львовi уперше…

* * *

Коли годинник на недалекiй ратушi сповiстив четверту годину, чота Левка Вовка вже чекала на розi вулиць Сикстуськоi[1 - Тепер вулиця Дорошенка.] та Словацького. Стрiльцi причаiлися вздовж стiн будинкiв, мiцно стискаючи у руках холодне дерево крiсiв.