Галицька сага. Майбутня сила

Вiн вже звично, без пiетету, як це було колись, вiдчинив дверi будинку на розi вулиць Секстуськоi та Костюшка. Тут його вже знали, тому секретар, привiтавшись, лише показав на дверi.

– Вас чекають, – тiльки й сказав.

У кабiнетi директора «Маслосоюзу», окрiм самого Андрiя Палiя, Валько побачив ще одну людину. Це був приблизно його вiку довгов’язий чоловiк, якого Андрiй бачив уперше, але, судячи з його поведiнки, той не був новачком у цьому кабiнетi.

– Доброго дня, Андрiю! – пiдвiвся з крiсла Палiй. – Радий, що ви приiхали.

Вiн потиснув Вальковi руку.

– Дозвольте представити вам нашого колегу. Михайло Хроновят. Вiн вiдповiдае за частину нашого експорту. А це той самий Андрiй Валько, про якого ми, Михайле, говорили.

Хроновят пiдiйшов до Андрiя i також привiтався.

– І дуже переживали, чи ви зможете приiхати, – мовив вiн.

– Чому? – здивувався Андрiй.

Кожного разу, коли його викликали сюди, життя робило певний вiраж i вже не було таким, як до того.

– Прошу сiдати, – запросив Палiй.

Вiн пiдняв слухавку телефона.

– Двi кави та одну гербату! – сказав директор.

Валько усмiхнувся. Андрiй Палiй, виявляеться, пам’ятав його смаки. Андрiй дещо заспокоiвся: якби мали сварити, то навряд чи би пригощали. Директор, видно, зрозумiвши стан гостя, усмiхнувся.

– Критикувати буду потiм, – сказав вiн. – Тим бiльше, що, власне, й нема за що. Я знаю вас, Андрiю, вже давно, тому пропущу вступ. Вам вiдомий стан справ у кооперативi?

– Бiльше у моему повiтi, – вiдказав Валько.

– Це природно! І що ви можете сказати про то? Давайте тiльки без цифр! Вони менi вже миготять перед очима.

– Якщо без цифр, то селяни повiрили нам, i я ризикну попросити автомобiль: возити масло кiньми вже не той рiвень!

– Це добре, пане Андрiю, що саме ви порушили це питання, – озвався Михайло Хроновят.

Вiн хотiв iще щось сказати, але саме у той момент секретар принiс тацю з напоями i печивом.

– Пригощайтеся! – запросив Палiй.

Хроновят подивився, як Валько узяв свою фiлiжанку з гербатою.

– Я чув, ви служили в османiв, – сказав вiн. – Там i навчилися пити гербату?

– Радше в арабiв, – вiдказав Валько. – У Месопотамii саме гербата рятувала вiд спеки. Кава для цього не пiдходила.

– Ви нагородженi Залiзним хрестом. Маете заслуги перед нiмцями? – продовжував допитуватись Михайло Хроновят.

– Я не назвав би це заслугами. Щоб пiднести бойовий дух солдатiв, нiмцi та османи роздавали нагороди всiм, кого зобачили перед собою.