Галицька сага. Майбутня сила

Це не нагороди за заслуги, – закiнчив Андрiй.

Тут Палiй вирiшив вiдкрити карти.

– Добре, не будемо далi тримати вас у невiданнi, – мовив вiн. – Михайле, пояснiть причину, чому Андрiй тут.

– Але перед тим останне запитання! – винувато сказав Хроновят. – Як у вас з нiмецькою мовою?

– Досить терпимо, – вiдказав Валько. – Навчився.

– Файно! Тепер про дiло! Не тiльки у вашому повiтi справи йдуть добре! По всiй Галичинi, та й не лише тут, селяни повiрили у нас. У Краю нам нема рiвних. Ми продаемо масло у Європу i получаемо за то немалi грошi.

– То добре!

– А от далi вже недобре! – остудив Валька Хроновят. – Полякам, певно, не до душi, що вони дозволили пiд боком працювати «Маслосоюзу». Вони роблять все, щоб нашкодити нам. Правда, заборонити продавати за кордон вони не можуть – наше масло чекають в Європi i купують його. Зате вони пiшли iншою дорогою. Масло вивозiть, продавайте, але грошi переводити до Польщi Варшава не дозволяе!

Почувши таке, Андрiй навiть поставив свою фiлiжанку з недопитою гербатою назад на тацю.

– Що ж робити? – здивовано запитав вiн Палiя.

– Тому ви й тут! – вiдказав той.

– А що я можу зробити?

– Варшава заборонила нам переводити грошi, але нiчого не каже про товари, – продовжував Хроновят. – Ми можемо купувати тi самi сепаратори чи автомобiлi й привозити у Край.

– А я? – не вгавав Валько.

– Вам вiдоме iм’я Альфред Коль? – поцiкавився Палiй.

– Коль? – перепитав Андрiй. – Колись у Месопотамii моiм безпосереднiм командиром був обер-фендрик Альфред Коль.

– Це вiн! – пiдтвердив Хроновят. – Зараз вiн мае фiрму, яка продае вантажнi автомобiлi. «Маслосоюз» хоче купити iх у нього.

– А до чого тут я?

– Гадаю, якщо серед покупцiв буде знана йому людина, то покупка пройде легше.

– Сподiваюся, у вас з вашим командиром не було конфлiктiв? – поцiкавився Андрiй Палiй.

– Не гризлися, – невизначено вiдказав Валько.

Вiн думав про свое.

– От i файно! – зрадiв Михайло Хроновят.

У той саме момент зовсiм недалеко вiд контори «Маслосоюзу», на Святоюрськiй горi, вирiшувалася й доля Досифеi. Їi провели до митрополичих палат, де на неi вже чекав Андрей Шептицький. Будинок, де жив Митрополит, стояв навпроти самого собору Святого Юра. Вiн був двоповерховий з колонадою, яка пiдтримувала досить великий балкон.