Галицька сага. Майбутня сила

– Ну, я тебе взагалi нечасто вижу в мiстi, а щоб виiхати до Львова, то для мене взагалi дивно.

– Я й не iхала б, якби мене не покликав Кир Андрей, – призналася Досифея.

– Ти iдеш на зустрiч iз митрополитом? – здивувався Андрiй. – То, може, вернеш назад вже iгуменею?

Досифея здивувалася здогадливостi колишнього сусiда, але лише вiдказала:

– На все воля Божа! А ти чого iдеш до Львова?

Андрiй посмiхнувся.

– Не лише у тебе е начальство! – сказав вiн. – Також викликають. Тiсно стае нам у Краi.

– Як то?

– Наш «Маслосоюз» вже перерiс Галичину i закрiпився у Європi. То треба з тим щось робити. Через те i iду до нашоi контори.

– Тоди маемо час поговорити, – зрадiла Досифея i закрила молитовник. – Ти давно був вдома?

– У Перетинi? На Великдень.

– І як там моi? Я не можу, коли хочу, поiхати до них.

– Та все добре, Кс… Досифее! Данило став справжнiм господарем. А вже як догоджае своiй Галинi, то всi дивуються, звiдки то в него! У вуйка Луки вже, певно, не тi сили, але вiн хоч за внуками сьи подивить.

– Ну i слава Богу!

Досифея на хвильку замовкла.

– Андрiю, можна тебе спитати? – пiсля деякоi паузи мовила вона.

– Так, питай!

– Ти не знаеш, як зараз… Левко?

– Мiй кум? – перепитав Валько. – Та вiн приiжджав до Перетина два роки тому!

– Я знаю! Данило говорив менi. А вiд того часу як вiн?

Валько знизав плечима.

– Та його батько Василь каже, що Левко став вченим. Жие в Австрii.

– Ну i слава Богу! – перехрестилася Досифея.

Андрiй лише подивився на черницю. Для нього, звiсно, не було таемницею зацiкавленiсть Досифеi Левком Вовком. Усi в Перетинi знали про причину, чому Ксеня Солтис пiшла у монастир. Зрештою, цьому аж надто посприяла ii мати Юстина, коли ще була жива. Здаеться, вона так i не змогла змиритися з думкою, що ii дочка пiшла вiд неi. Напевне, саме ця обставина – рiшення Ксенi спокутувати свiй грiх щодо Василя Вовка – й перетворило Юстину на його ворога. Виходило навiть, що у цiй ворожнечi Орина Ребрик взагалi не була головною.

За розмовою дорога до Львова проминула непомiтно. Колишнi сусiди змогли наговоритися, напевне, за весь втрачений час, тим бiльше, що нiхто до них так i не пiдсiв.

У Львовi обое сiли на той самий трамвай. Сестра Досифея зiйшла першою i рушила до собору Святого Юра, де на неi вже чекали, а Валько поiхав далi.