Галицька сага. Ante bellum

 – Марiе, ти кажи скорше, яке в тебе дiло, бо я прийшов на обiд перекусити. Маю вертати на роботу.

Марiя розумiюче кивнула.

– Я довго не буду, – сказала вона. – Я хотiла поговорити з тобою, коли ти був в селi, але смерть тата, потiм Пасха… Всьо сьи закрутило, а ти вже поiхав. Мусила приiхати до Камiнки.

– То що у тебе? – нетерпляче нагадав Андрiй.

Вiн взагалi-то одразу зрозумiв, у чому справа, як тiльки побачив Марiю. В одну з поiздок до Львова з ним зустрiвся Федiр Мороз i розповiв про дивне прохання, з котрим до нього пiдiйшла наймолодша Бiлецька.

– А до чого тут я? – тiльки й запитав вiн.

– Вона переконана, що ти належиш до ОУН, – пояснив Федiр.

– Але я не належу до ОУН! – заперечив Андрiй.

– Не заводься! Не належиш, то не належиш! Менi до того нiякого дiла! Але я мусив пообiцяти Марii розiбратися i при змозi поговорити з тобою.

– Поговорив?

– Не заводься! – повторив швагер. – Поговорив.

– Ну, i що ти скажеш вдовi члена ОУН?

– Нiчого iй не скажу. Скажеш ти, коли вона захоче з тобою поговорити.

Це навiть обурило Андрiя.

– То, може, менi ще пенсiю виплачувати з каси «Маслосоюзу»? – iдко поцiкавився вiн.

– Не заводься! – утрете сказав Мороз. – Нiхто нiчого виплачувати не буде. А що сказати безутiшнiй вдовi, ми зараз подумаемо…

Ця розмова вiдбулася ще пiвроку тому, i от тiльки сьогоднi Марiя зважилася заговорити про пенсiю.

І Андрiй Валько не помилився.

– Я говорила з Федьком, твоiм швагром, про мого чоловiка Павла, – почала Марiя. – Вже пiсля того як його вбили, менi сказали, що вiн був в ОУН i саме через то його вбили.

– Менi шкода, певно, але до чого тут я?

– Вiн був в ОУН, i ти е в ОУН! Я хочу, щоб ви платили менi пенсiю.

Андрiй ледве не засмiявся. Вiн до останнього не вiрив у слова Федора, що Марiя пiдозрюе його у причетностi до Органiзацii Украiнських Нацiоналiстiв, але тiльки що почуте переконало його у протилежному.

А Марiя продовжувала:

– Я чекала довго, всьо думала, що Федько поможе менi, але коли помер мiй тато, прийшла до тебе. І щоб ти знав: я так то не лишу! Якщо менi не будуть платити грошей, то я пiду далi.

Вона не уточнила, куди пiде у разi вiдмови, але Андрiй вловив у ii голосi погрозу. Тим не менше вiн вирiшив не нариватися.

– Що ж, скажу чесно: я чекав на тебе! – сказав вiн.