Чорна рада (збірник)

Давно я потоптав би сю ледар, да тiлько честь на собi кладу!

– Так, ледар-то вони ледар, да й не дають твоiй гетьманськiй зверхностi розширятись по Вкраiнi!

– Хто тобi сказав? Од Самари до Глухова вся старшина зове мене гетьманом, бо в Козельцi на радi всi полковники, осаули, сотники, всi значнi козаки присягли мене слухати.

– Аже ж сьому правда, що Васюта подав у Москву лист против твого гетьманства?

– Правда, i якби не сива голова Васютина, то зробив би я з ним те, що покiйний гетьман iз Гладким.

[85 - Гладкий Матвiй (? – 1652) – миргородський полковник, учасник визвольноi вiйни 1648–1654 pp.]

– Ну, i тому правда, що Іванця в Сiчi огласили гетьманом?

– І тому правда; так що ж? Хiба не знаеш юродства запорозького? У них що ватажок, то й гетьман.

– Знаю я його добре, пане ясновельможний! Тим-то й боюсь, щоб вони не заподiяли тобi якоi пакостi. Окаянна сiрома нишпорить усюди по Вкраiнi да баламутить голови поспiльству. Хiба не чув ти поголоски про чорну раду?

– Химера, батьку! Козацьке слово, химера! Нехай лиш виiдуть у Переяслав царськi бояре, побачимо, як та чорна рада устоiть против гармат! Запорожцiв тодi я здавлю, як макуху, гетьмана iх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхнiсть!

Подумав Шрам да й каже:

– Од твоiх рiчей душа моя оживае, яко злак од божоi роси.

Тiлько смущае мене, що запорозькi гультаi баламутять не одно сiльське поспiльство, бунтують вони й мiщан против козацтва.

– Знаю й се, – каже Сомко, – i, правду тобi сказати, воно менi й дармо. Нехай наш казан закипить iще й з другого боку, щоб iзварилась каша. А то козаки дуже вже розопсiли: «Ось ми-то люде, а то все грязь! Нехай годуе нас поспiльство, а наше козацьке дiло – тiлько по шинках вiкна да пляшки бити». Потурай тiлько iм, то якраз заведуть на Вкраiнi шляхетськii звичаi i заколотять миром не згiрше. Уже ж, здаеться, Польща нас добре провчила, уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди.

Нi, нехай у мене всяке, нехай i мiщанин, i посполитий, i козак стоiть за свое право; тодi буде на Вкраiнi i правда, i сила.

Шрам за сi слова обняв i поцiловав гетьмана.

– Дай же, – каже, – Боже, щоб твоя думка стала думкою всякого доброго чоловiка на Вкраiнi!

– І дай, Боже, – додав Сомко, – щоб обидва береги днiпровii приклонились пiд одну булаву! Я отее, скоро одбуду царських бояр, хочу йти на окаянного Тетерю.