Римські цифри

– А що не робиться, доню?

– Щоб це зрозумiти, треба спершу щось зробити. Ну, а те, що зроблене, – вже зроблено, – продовжила Клара. – Райцентр, селище мiського, зазнач, а не зовсiм уже сiльського, типу. А я буду адвокатом районноi прокуратури.

На обличчi Зiновiя промайнув вираз гордостi за доньку та частково й за себе.

– Це зовсiм iнша справа, – зауважив вiн. – А персоналii тобi уже вiдомi? Я маю на увазi не пiдзахисних, а начальство.

– Я дiзнавалася (щоби Клара не дiзналася?): мiй начальник – адвокат району, його звуть Никифор Федорович.

– Чому ж так?

– Вивести рiдного батька з рiвноваги – не тiльки безжалiсно, але й надто легко, а от увести назад – незмiримо складнiше. Надiюся лише на твiй фронтовий гарт.

Зiновiй виколупав з бляшанки червону цукерцу, потiм, мабуть, щоби притлумити хвилювання, – й жовту.

– А саме?

– Даремно ти наполягав, – зiтхнула Клара. – Ну, гаразд. Гнида – його прiзвище. Тiльки не «Гнида» a la russ, а одвiчно полтавська Гнида.

Вона вимовила «г» по-украiнськи – як дзвiнке «х».

Зiновiй вiдколупнув третю цукерку, зелену.

– Мало там що, – заперечив вiн, заспокоюючи i Клару, i, здаеться, себе також. – Прiзвище саме по собi зовсiм нiчого не означае. Я ось – Стольберг, ну i що в менi вiд сталевоi гори? Ти тепер – Блехман, але на бляхаря зовсiм не схожа. Або вiзьми династiю Романових. Одне й те ж самiсiньке прiзвище, а якщо вдуматися, люди всi – зовсiм рiзнi, навiть нiчого, можна сказати, спiльного, особливо мiж такими, як, наприклад, Олександр ІІ i такий же другий, але Нiколашка.

Клара подивилася на нього чи то з сумнiвом, чи то з надiею.

– Ти менi все-таки не вiдповiла, – Зiновiй перевiв розмову на iншу тему, бiльш предметну. – Тобi нiколи не хотiлося стати не адвокатом, а прокурором?

– Інколи хочеться, – вiдповiла Клара, майже не замислюючись. – Таке, бувае, бере зло на всяку сявоту. Розвелося ii… До вiйни усе-таки iх стiльки не було… А тепер, боюся, настае сявотська ера.

– Це в тебе вiкове, доню! – розсмiявся Зiновiй. – Ранiше було краще, зараз стало гiрше, а буде зовсiм поганюче – коли постарiеш. Або зовсiм нiяк не буде.

– Татку, ну ти ж мене знаеш. Менi завжди добре. Але сявок ранiше стiльки не було. Особливо зараз iх може розплодитися, як нiколи.

– Ну, сявки та ракли – це явище вiчне, – усмiхнувшись, кивнув Зiновiй. – Ти просто не одразу почала iх помiчати.