Самсон і Надія

Дiстав Самсон батькiвське портмоне, присiв за його письмовий стiл, слухаючи звуки Жилянськоi вулицi, що долiтали крiзь шибки. Витягнув «керенки» та «думки», перерахував. Три вiзитнi картки, книжечка члена Киiвського товариства правильного полювання, багаторазово складена розписка кравця про отримання всiеi суми оплати за тканину та за пошиття костюма з пiдтвердженням правильностi всiх знятих для цього мiрок, кiлька гербових марок для проплати рiзних мит i зборiв шляхом приклеювання, вирiзана по овалу фотографiя мами…

Напередоднi ввечерi вдова двiрника постукала йому в дверi та повiдомила, що в парадному сусiднього будинку селянка продае молоко й масло.

Вiн устиг у темрявi збiгати й купити пiвфунта масла та лiтр молока. І коли рипнула пiд його ногою нижня приступка дерев’яних сходiв, якраз перед дверима двiрницькоi квартирки, та сама вдова, жiнка рокiв сорока п’яти, що полюбляла носити на головi непримiтнi дешевi хустки, покликала його зайти до себе на кухню. Запах там стояв страшний i соковитий – нiби годинами хтось цибулю смажив. Але, не скаржачись, Самсон прийняв запрошення присiсти до столика й випити з нею чаю.

– Ти ж тепер сирiтка, – сказала вона з жалем i нiби запитуючи. – А воно так не можна довго! Згубно!

– А що ж робити? – запитав Самсон просто для продовження ii словесноi участi в обговореннi ситуацii, в якiй завдяки долi опинився.

– Одружуватися, – твердо порадила вона. – Одруження сирiтство проганяе. І з харчуванням тодi налагодиться! – Вона подивилася на його обличчя критично.

Мабуть, неголенiсть i запалiсть щiк викликали у неi такий погляд. – Якщо пощастить iз дружиною, то й страждання твоi припиняться…

– Молодий я ще, – подумавши, сказав iй Самсон. – Рано менi.

– Чого рано? – не погодилася вона. – Менi он чотирнадцять було, коли замiж вийшла!

Допив Самсон чай, пiдвiвся, прихопивши з колiн пляшку молока та пакет з маслом. Подякував сусiдцi.

– Якщо у мене хто на прикметi з’явиться, я тобi скажу! – пообiцяла на прощання вдова i зачинила за ним дверi.

Молоко та пляшка з олiею тепер стояли всерединi вiкна, на одну шибку ближче до вулицi. Холоднi кахлянi грубки просили дров. Але Самсоновi здавалося, що в повiтрi квартири ще витае тепло минулоi топки. Перед сном вiн пiв оберемка дров спалив у тiй грубцi, що i вiтальню, i спальню грiла. У батькiвському кабiнетi, звичайно, колючий холод стояв, але все одно не такий, який бував узимку в тi днi, коли залишалися вони з батьком узагалi без дров. Але якось же перезимували.