Самсон і Надія

Вiд iхнiх знятих шинелей пiднялася в коридорi хвиля нового пiтного запаху.

– Нi, давайте я вам спочатку визначу мiсце, – запропонував Самсон, подумавши, що вони можуть самовiльно його спальню зайняти.

– А чого нам визначати? Ми вже визначили! Будемо жити в кiмнатцi, у тiй, де по стiнах рахiвницi висять! – сказав Антон. – Нам багато мiсця не треба, обмежувати вас не хочемо!

Самсон кивнув.

– Тодi я пiду? – запитав.

– Ідiть-iдiть, ви ж тут господар! Тiльки ключ залиште! А ми, якщо пiдемо куди, дверi замикати не будемо! – додав низькорослий Федiр.

У триповерховому будинку на Столипiнськiй дверi парадного були намертво зачиненi, i нiхто на чемний стукiт Самсона не вiдгукувався. Тодi, розсердившись, затарабанив вiн по цих дверях обома кулаками. І подумав у цю мить, що саме так тарабанили в його дверi червоноармiйцi, якi тепер i кабiнет батька займуть! Зупинився. Хотiв було вже розвернутись, але тут дверi лякливо прочинилися, i в отворi старече обличчя з таким же переляканим розкритим ротом з’явилося.

– Вам кого? – Голос старого тремтiв високими нотками.

– Бабукiна Олександра.

– Олександр Валентинович на службi. Вiн буде близько сьомоi!

– Так? – Самсон зрадiв. – Тодi я його почекаю.

– Чекайте, звичайно! Ось там! – Із дверей висунулася рука й провела напрямок лiворуч. – На розi Чеховського провулку радянська iдальня е. Там топлять!

7

Радянських iдалень по центру мiста вiдкрилося вже штук п’ятнадцять. Про це Самсон вiд удови двiрника знав.

Усерединi його зустрiв апетитний запах трохи пiдгорiлоi пшоняноi кашi. Вiн обережно пiдiйшов до куховарки, що стояла по iнший бiк вiд столу видачi.

– Ви без талонiв годуете? – запитав.

– Ви за списком губвиконкому? – запитала вона й почала шукати очима щось пiд столом видачi, мабуть, цей список.

– Нi, я так, просто зголоднiв.

Вона глянула на примiщення iдальнi, у якому в цей час тiльки одна жiнка голосно iла суп.

– Добре, – зiтхнувши, тихо сказала. – Пшоняна каша з пiдливою i чай. Шiсть п’ятдесят.

– Це якими? – обережно поцiкавився Самсон.

– А якi у вас е?

– «Керенки».

– Тодi двадцять, – перейшла вона на шепiт.

Пшоняну кашу з густою коричневою пiдливою жувалася важко, але вона виявилася смачною. На кiнчику ручки ложки з дивного сiрого i легкого металу, може, з нечистого алюмiнiю, була видавлена п’ятикутна зiрка.