Самсон і Надія

– Заходьте, дивiться, – знизав плечима Самсон. – У нас удома нiхто не шив!

Зайшли червоноармiйцi в коридор, у вiтальню, озираючись на всi боки з побоюванням.

– А там? – запитав той, що нижчий, зупинившись перед дверима до батькiвського кабiнету.

І, не чекаючи дозволу, заглянув усередину.

– А навiщо всю стiну цими обвiшали? – обернувся вiн до Самсона.

– Для краси, – просто так вiдповiв той. – Батько рахувати любив…

– А сам вiн де?

– Убили недавно.

– На вулицi?

– На вулицi, – пiдтвердив Самсон.

– А тебе шо, поранило? – запитав короткий.

Самсон мовчки кивнув.

– Ось тут тепло, дивись! – вiдволiк його довший, долоню на кахляну стiнку грубки поклавши.

– Ну чого грiетеся! – закричала на них з коридору бiля входу до вiтальнi вдова двiрника. – Швейноi машинки немае, побачили? Ось i йдiть!

– Чого ти така зла? – Короткий стягнув з плеча гвинтiвку. – Я ось щас влуплю тобi промiж очей, тодi подивимося!

В очах вдови промайнуло побоювання – це Самсон помiтив.

– Я тобi влуплю! Я твого комiсара квасом пригощала! Ось скажу йому!

Закинув короткий гвинтiвку назад на плече.

А довгий простягнув руку i пройшовся пальцями по рукаву стьобаноi ватяноi куртки, яку Самсон пiсля того, як за дровами спускався, не зняв ще.

– А вiд батька спiднього нiчого не залишилося? Може, пiдштаники якi? – запитав вiн. – Зима ж бо у вас затяжна, не те що в нас!

– А ви звiдки? – поцiкавився Самсон.

– Мелiтополь.

Поспiшив Самсон до своеi спальнi, вiдчинив скриню, що в кутку правому стояла, узяв одну пару власних пiдштаникiв i винiс червоноармiйцю. Помiтив, як короткий на довгого з заздрiстю подивився i якось недобре слину ковтнув.

– Ідiть-iдiть, – почала квапити iх вдова двiрника. – Тiльки вiдзначте в себе, що в цiй квартирi немае нiякого швейного iнвентарю…

Вийшли вони не попрощавшись, а сама вдова затрималася на мить.

За годину до оселедця в Самсона виник романтичний настрiй. Хлопець перейнявся питанням, яке вже два роки його не хвилювало: який вiн матиме вигляд? Сорочку бiлу знайшов вiдразу. Гiмназичнi штани змусили його понервуватися, тому що виявилися не в шафi, а в полотняному мiшку всерединi скринi разом iз лiтнiми сандалями. Ранiше вiн мiг носити iх без ременя, але тепер вони спадали.