Самсон і Надія

– У жодному разi очi пiд снiг не пiдставляйте! – якнайсуворiше напучував його лiкар. – Умивайте iх теплою водою разiв п’ять на день! Сьогоднi вiвторок, у п’ятницю знову прийдете! Будемо вашу рогiвку чистити!

За спиною задзвенiли об брукiвку пiдкови коня, який поспiшав. Самсон, злякавшись, кинувся до найближчого будинку. На ходу озирнувся, побачив червоноармiйця, який напружено вдивлявся вперед за рухом коня. Цокiт тепер вiддалявся, i хтось iще вiдскочив iз дороги, поступаючись нею збройному кiнному стражниковi новоi влади.

Думка про нову владу викликала в Самсона гiрку посмiшку. Коли була одна влада, нехай i стара, життя здавалося непривабливим, зрозумiлим i звичним. І так само звично було ii лаяти, хоча при нiй навiть i пiсля початку Свiтовоi вiйни якось i труднощi, у порiвняннi з тим, що сталося потiм, були не труднощами, а так, незручностями. Ну а потiм стара царська влада обвалилась, i на ii мiсце прийшло багато дрiбних i лютих, що змiнювали одна одну зi стрiляниною та з ненавистю. Тiльки за часiв нiмецького гарнiзону та невидимого гетьмана життя начебто стало знову безпечнiшим i тихiшим, але й це затишшя завершилося страшними «звiрячими» вибухами та пожежами, що залишили сотнi трупiв киян i тисячi калiк та бездомних.

Тодi, у червнi 1918-го повiтря Киева осiдало на язицi та крутило в носi запахом згорiлого пороху. Тепер при кожному натяку на вiдлигу вiд заледенiлих заметiв зi смiття та снiгу, що громадилися по кутках житлових будинкiв, несло теплим перегноем, немов наближення весни насамперед вiдчував саме кiнський гнiй, щедро доданий до смiттевих заметiв дерев’яними лопатами двiрникiв.

Щойно заскрипiла перша нижня приступка дерев’яних сходiв, як вiдчинилися дверi в двiрницьку квартирку. Вдова двiрника поманила рукою Самсона до свого нiколи не провiтрюваного царства соковитих, важких запахiв.

– До тебе червоноармiйцi приходили, – сказала вона. – Контрибуцiю вимагати хотiли. Я iм сказала, що ти сирота! Це iм сподобалося, але вони все одно повернуться. У них тепер увесь список мешканцiв. Виселити тебе хочуть.

– Як? Чого це?

– Ну вони ж за справедливiсть! Кожному по кутку мае бути, а не по квартирi! А ще вони запитували про музикантiв у родинi… Музичнi iнструменти реквiзують.