Закон равлика

Чи, принаймнi, майже все. Тiльки на пiдвiконнi чогось бракувало. Чогось дуже важливого.

– А де Сергiй? – запитав Вiктор.

Нiна подивилася на нього здивовано.

– Який Сергiй?

Вiктор показав поглядом на те мiсце, де аж до його втечi стояла урна з порохом Сергiя Фiшбейна-Степаненка.

– На балконi, вона тут заважала…

– Принеси й постав на мiсце.

Нiна пiшла на балкон i принесла урну. Поставила ii на пiдвiконня ближче до плитки. Витерла з неi пил i бруд губкою для миття посуду. Присiла на ослiн, на якому ранiше регулярно стояла Мишкова миска.

– Оглянь уважно всi речi, – мовив Вiктор. – І склади все, що залишив чи забув твiй Микола, у торбинку чи сумку. Якщо знайдеш щось запаковане – не розгортай i не дивись. Це може бути небезпечно…

– О Господи! – вирвалося пошепки в Нiни. – Я ж не знала…

– Ти зрозумiла? – запитав Вiктор.

Нiна кивнула…

– А ти iй допоможеш, добре? – Вiктор звернувся до Сонi, що сидiла збоку мiж ним i Нiною.

– Гаразд, – пообiцяла Соня.

– Грошi залишилися? – запитав Вiктор пiсля павзи.

– Мало, – Нiна занервувала. – Я ж ремонт зробила, дещо з меблiв купили… дачу…

– Яку дачу?

– На Осокорках, на березi Днiпра… Тобi сподобаеться…

Вiктор мовчки пiдвiвся з-за столу. Зачепив ногою щось скляне. Зазирнув пiд стiл – там у три лави стояли порожнi пляшки з-пiд шампанського та горiлки.

– Викинь на смiтник, – кинув Вiктор походьма. – Увечерi передзвоню.

Перш нiж сiсти в джип, що на нього чекав, Вiктор заскочив до баби Тонi, щоб забрати в неi свою сумку.

– Забрала мiлiцiя твого мешканця! – сказала вона. – Що вiн там накоiв?

– Мiлiцiя? – перепитав Вiктор. – Вони хiба у формi були?

– Так, тiльки форма не мiлiцейська, а «Беркута». Вiн саме до парадного входив, а вони його з двох бокiв i вiдразу обличчям на асфальт, як по телевiзору показують.

– А ви все бачили?

– А чого ж пак не бачити – я ж на другому поверсi живу i саме навпроти. А вони за годину до того приiхали на двох машинах.

Вiктор кивнув.

18

Вечiр минув з iмiджмейкерами в спiльному обговореннi проекту доповнення до плакату конкурента. Комп’ютернику Славку все вiдразу сподобалося, але Жора лив кулi й зволiкав, наполягаючи на зрозумiлiшiй концепцii. Було помiтно, що то або його професiйний iмiджмейкерський гонор зачепили тим, що iдею запропонувала людина не з його команди, або щось iнше дратувало.