Закон равлика

Там замiсть дитячого лiжечка вже стояв письмовий стiл, а на ньому – комп’ютер. Бiля комп’ютера порався з дротами Славко. Поруч на канапi сидiв Жора. Читав програму, написану ним, Вiктором. Пiдвiв очi на приходня. Привiтно кивнув. Дочитав до кiнця.

– Шеф схвалив? – запитав Жора, знову пiдвiвши погляд на Вiктора.

– Так.

– Концепцiя на нобель! Така штук п’ять коштуе!.. Ми ii до комп’ютера заженем, роздрукуем… плакатики змакетуем… До речi, можемо на нiй ще трохи купила додати… Ге?

– Як? – поцiкавився Вiктор.

– У мене в комп’ютерi з пiвсотнi рiзних передвиборчих програм сидить – партiйних, безпартiйних, популiстських, яких хочеш! А у твоiй е iдейки, що менi ще не траплялися… Ми щойно гомельського мера робили, то вiн теж просив обiцянки з викрутами вигадати. Але ж народ у Гомелi простий. Я йому руба так i сказав – треба тупо обiцяти купило! Це народ розумiе. Купило i задарма! Вiн послухався i тепер мерствуе собi на здоров’я. Ти тямкуеш? – Жора уп’явся в очi Вiкторовi.

– Нi. Не тямкую…

– Ти написав програму для просунутого округу… Для Москви, для Киева… Твiй же в Киевi обиратиметься?

– Не знаю, – визнав Вiктор.

– Отакоi! – Жора змiряв Вiктора розчарованим поглядом. – Вiн тобi що, нiчого не розповiдав?

– Поки нi…

– Тодi йой! А настрiй у нього сьогоднi нормальний?

– Нормальний.

Жора покивав сам до себе й вийшов зi штабу бригади. У кiмнатчинi Вiктор залишився вдвох зi Славком, що вже включив комп’ютер i клацав по клавiатурi, присунувшись майже впритул до монiтора.

«Цiкаво, а де близнюки?» – подумав Вiктор, озираючись.

Потiм пiдiйшов до комп’ютера. Зазирнув через погорблене плече Славка на екран. Славко переглядав назви файлiв. Вiдчувши на шиi подих Вiктора, озирнувся.

– А iнтернет у тебе е? – спитав Вiктор.

– Є, – кивнув Славко. – Тiльки до телефонноi лiнii приеднатися треба… Це за пiвгодинки зробимо…

– А там, – Вiктор кивнув на комп’ютер, – справдi пiвсотнi передвиборчих програм?

– Бiльше.

– Дай-но зо двi почитати!

Славко здивовано озирнувся.

– Не можна, – спокiйно вiдказав вiн. – Це ж комерцiйна iнформацiя… Програми грошей коштують…

– А ви що, продаете iх?

– Звичайно, а що ще з ними робити? – Славко вiдвернувся вiд монiтора, зняв окуляри i протер iх носовичком. – Нема такоi програми, котру не можна було б разiв зо три продати! Головне – виiхати до того, як переможець почне втiлювати ii в життя.

– Чому?

– Це я так, – вiдмахнувся комп’ютерник. – Жартую.