Закон равлика

– Приiхали, – сказав Сергiй Павлович.

– Куди? – обережно поцiкавився Вiктор.

– На поминки, – сивий кинув на Вiктора прищулений замислений погляд. – Ходiмо… як на похорон нагодився, то треба й небiжчика пом’янути…

8

Поминки для Вiктора почалися з того, що його обшукали. Усе з кишень повитягали, поклали в кульок i вiднесли. Потiм кивнули йому на дверi, мовляв – iди.

Бiльшiсть гостей посидiла трошки за довгим столом у просторiй вiтальнi з палаючим камiном, випила за упокiй i порозходилася. Залишилося душ вiсiм.

На цей час Вiктор уже зрозумiв, що Сергiй Павлович тут господар, що покiйний був чоловiком його дочки Наталки, яка сидiла тут-таки за столом. Чим займався небiжчик, так i лишилося невiдомим. З випадкових розмов Вiктор збагнув, що загинув вiн на полюваннi вiд «слiпого» пострiлу. Просто нещасливий збiг обставин: поруч полювали вiйськовi напiдпитку. Один iз них i всмалив по покiйному, не розгледiвши крiзь листя, що це людина, а не лось.

– Нiчого, нещасних випадкiв у нас на всiх вистачить, – мовив Сергiй Павлович, вихиляючи чергову чарку «Гетьмана».

Потiм один з охоронцiв, що обшукували Вiктора, зайшов до зали i вiдразу зашепотiв щось на вухо сивому хазяiну. Вiктор одразу зрозумiв, що йдеться про нього, бо хазяiн вiдразу подивився в його бiк. Потiм охоронець пiдiйшов до Вiктора i повернув забране з кишень.

Просто передав кульок, куди Вiктор зразу зазирнув. Усе виявилося на мiсцi: i долари, i лист вiд банкiра, i кредитка, i два паспорти – польський i украiнський.

Навпроти сидiла тендiтна жiнка рокiв сорока в облiжному чорному жакетику. Хто вона i як ii звати, Вiктор не знав. Його тут нiкому не вiдрекомендовували; щоправда, особливого подиву з приводу своеi присутностi вiн серед поминальникiв не помiтив.

Кiлька скупих слiв про небiжчика сказав сам хазяiн, потiм пiдiймалися ще двое чоловiкiв. Соромлячись своеi недорiкуватостi, вони швидко белендiли якiсь банальностi, що закiнчувалися незмiнним «нехай земля йому буде пухом!»

Якоiсь митi вже начмелений Сергiй Павлович сказав: «Нудно сидимо!» i вiдразу, виокремивши суворим поглядом одного охоронця при столi, загадав йому поiхати на Хрещатик i привезти «музику з переходу».

Вiктор теж вицмулив чимало. Закусював лише голубцями – миска з голубцями стояла просто нього. Почувши про «музику з переходу», здивувався. Але незабаром усе з’ясувалося: хвилин за сорок охоронець повернувся, ще й не сам – доправив збентеженого неголеного хлопця з гiтарою.