Закон равлика

– Не бiйся, це в директриси телефон… Либонь, хтось помилився… iсти хочеш?

Здивований запитанням, Вiктор розслабився, знову лiг, опустив голову на подушку, повернувся обличчям до Свiтлинки.

– А яке в тебе сьогоднi меню?

– Меню тут iз тисяча дев’ятсот сiмдесят третього року не мiнялося. Манна каша з плямою масла i полуничного джему посерединi. Жадiбнi виiдають середину i п’ють компот, а розумнi все це розмiшують i з’iдають цiлу тарiлку…

– Нiвроку! Було б непогано! – усмiхнувся Вiктор.

– Чому «було б»? – образилася Свiтлана.

 – Ти що, менi не вiриш? Ану пiдводься! Рукомийник у коридорi праворуч, горщики – там же!

Одягшись, вони пiшли в iнше крило будинку й там, у неосвiтленiй дитсадковiй кухнi, Свiтлана «наослiп» зварила манну кашу. Тiльки коли вона вiдкривала холодильник, щоб узяти молока, на пiдлогу впало жовте домашне свiтло. І блакитнуватi вогники газовоi конфорки також створювали видимiсть затишку. Але потiм, коли Вiктор скорчився в три погибелi бiля столу в дитячiй iдальнi та iв алюмiнiевою ложкою справжню манку з полуничним джемом, вiдчуття затишку бiльше не було.

Навпроти сидiла Свiтлана, яка, завдяки своiй мiнiатюрностi, почувалася за столиком цiлком зручно. І Вiктор, усмiхнувшись, не втримався вiд питання:

– Ти навмисне не виросла? Щоб у дитсадку залишитися?

– Авжеж! – весело вiдповiла вона. – На дiтей не ображаються – це раз! Їм багато чого вибачають – це два! І по-трете – iх теж намагаються не кривдити, а навiть навпаки – панькають! Зрозумiв?

– Як же менi тебе панькати? – запитав Вiктор.

– Нi, це я тебе наразi нанькаю, бо ти якийсь вiдморожений, тобто полярник. Ось, бачиш, кашею призволяю! А вiд тебе менi багато не треба – п’ятдесят баксiв цiлком вистачить!

– Не забагато? – смiючись поцiкавився Вiктор.

– Старий, у мене система знижок для полярникiв не передбачена… Але якщо ти будеш наполягати – я що-небудь придумаю!

– Нi, наполягати не буду! Я просто пожартував…

Прокинувся Вiктор на тих же лiжечках. Десь на пiдлозi задзвонили будики.

У розплющенi очi вiдразу вдарив сонячний промiнь, i Вiктор замружився, вiдвернувся. Нагнувся, перебiг очима пiдлогу й збагнув, що будики ночували у Свiтлинки в сумочцi. Сама Свiтлана ще спала, тицьнувшись кирпатеньким носиком у подушку.

Вiктор пiдвiвся, вiдкрив сумочку, витяг звiдти маленькi будики й вимкнув iх. Коли засовував iх назад, звернув увагу в сумочцi на ключi вiд машини та якесь посвiдчення. Озирнувся на Свiтлану, яка досi спала, й розкрив посвiдчення.