Приятель небіжчика

Допiру на Хрещатику я зрозумiв пiдсвiдому мету сьогоднiшнього тиняння: треба «пiдготувати поради» для Костi. Тобто повiдомити йому, в яких мiсцях i в яку годину дня його майбутнiй клiент бувае. Отже, слiд вирiшити, у яких кав’ярнях найчастiше буваю я. Але водночас визначити цi кав’ярнi й потiм ходити по них, очiкуючи пострiлу в спину чи в потилицю, було заняттям не з приемних. Психомазохiстом я не був. Треба було придумати для себе щось гуманнiше.

Я пiднявся на Велику Житомирську й опустився в пiдвальну кав’яреньку бiля хлiбного.

Там було похмуро i безлюдно. Взяв каву i почав думати.

Пiсля третьоi фiлiжанки думки вишикувалися до бою i штурмом узяли поставлене завдання. Я й сам запишався ними, нiби вони жодного стосунку до моеi голови не мали. Усе генiальне просте, – це ще раз доведено. Я знав, що треба було робити, i полегшення вiд цього навiть послабило дiю кофеiну на органiзм. Я розпружився.

Залишалося тепер лише вибрати кав’ярню, в якiй я хочу бути вбитим, i час для цiеi ефектноi подii. Звичайно, вбивати в громадському мiсцi – нелегко.

І зникнути потiм, пiти непомiченим – теж складне завдання, але то вже не моi проблеми. Вiн професiонал – нехай це доведе. Хоча, якщо таки схоплять i з’ясують, що вiн просто убив коханця чиеiсь дружини, – моя посмертна репутацiя дуже постраждае, i смерть моя стане бiльш анекдотичною, нiж трагiчною. Нi, треба створити йому всi умови, щоб вiн пiшов непомiченим.

Щоб нiколи не знайшли мого вбивцю й нiколи не розкрили причину злочину. Але як? – потрiбна ще одна чашка кави.

І знову я пiдiйшов до стiйки.

– Знову подвiйну? – запитала «кавниця» Валя.

– Нi, просту.

Я знову пив каву, тiльки тепер поклав туди двi грудки цукру замiсть звичайноi однiеi. І знову думав, власне, перебирав у думках усi знайомi менi кав’ярнi, вибираючи ту, у якiй увечерi перед закриттям бувае поменше вiдвiдувачiв. У цьому пiдвальчику, власне, надвечiр рiдко бувае бiльше двох-трьох кавоманiв, але тут такi крутi сходинки, що, тiкаючи, можна собi в’язи скрутити.

Я пiймав себе на думцi, що, крiм усього iншого, ще i про здоров’я цього Костi пiклуюся, хоч i не бачив його жодного разу i не впевнений, що в останню мить устигну його побачити.

6

Старий фотограф мене не пiдвiв. І фото вийшло нiвроку, просто портрет улюбленого актора. З ледь вiдчутною i через це трохи загадковою ухмiлкою та розумним прищулом, у якому було щось ленiнське.

За вiкном падав вечiрнiй дощ. Я сидiв на кухнi i насолоджувався самотою.