Пікнік на льоду

– У нас скрiзь е своi кореспонденти, – вiв далi головний, – вони вже збирають потрiбну iнформацiю. Треба буде тiльки з’iздити i забрати в них усе, що вони зберуть. Пошта – рiч ненадiйна, навiть факсу не можна цiлком довiряти такi справи. До речi, я хотiв би вас попрохати взяти у цьому участь…

– У чому? – запитав Вiктор.

– Треба з’iздити до кiлькох мiст по усi цi матерiали… Спочатку до Харкова, потiм до Одеси, якщо ви не проти. За рахунок редакцii, звiсно…

Вiктор погодився.

На вулицi знову сiяв дощик.

Дорогою додому Вiктор зайшов до кав’ярнi, замовив п’ятдесят грамiв коньяку i подвiйну каву. Хотiлося зiгрiтись.

У кав’ярнi було тихо й вiдлюдно. Гарна атмосфера, щоб помрiяти або ж навпаки – для спогадiв про минуле.

Вiктор пригубив коньяк. Знайомий запах залоскотав нiздрi. «Справжнiй!» – зрадiв вiн.

Приемна пауза у кав’ярнi – ця зупинка мiж минулим i майбутнiм з чаркою коньяку i фiлiжанкою кави – настроювала на романтичний тон. Вiн не почувався самотнiм або нещасливим. Вiн був повноцiнним вiдвiдувачем, що задовольняе свою невеличку потребу у внутрiшньому теплi.

П’ятдесят грам справжнього коньяку – i от тепло вже посуваеться у двох протилежних напрямках – нагору, у голову, i вниз – у ноги. Думки уповiльнюють свiй плин.

Ранiше Вiктор мрiяв стати письменником-романiстом. Але навiть до повiстi вiн так i не добрався. Хоча десь у теках лежить кiлька незавершених рукописiв. Та це iхня доля – так i залишитися незавершеними. Йому просто не щастило з музами. Вони чомусь не затримувалися в його двокiмнатнiй квартирi достатньо довго, щоб вiн мiг довести хоча б одну повiсть до кiнця.

У цьому й причина його жанрових невдач. Музи були напрочуд непостiйнi з ним. Або ж вiн сам винний, що обирав собi таких ненадiйних муз. Аж ось, узагалi залишившись наодинцi з пiнгвiном, вiн однаково займався коротким жанром, за який, щоправда, тепер непогано платили.

Грунтовно зiгрiвшись, вiн покинув кав’ярню. На вулицi тривав дощик. День був сiрий i сирий.

Перед тим, як повернутися додому, Вiктор купив у магазинi кiлограм мороженого лосося – для Мишка.

9

Перед поiздкою до Харкова Вiктор мав розв’язати одну проблему: з ким залишити пiнгвiна Мишка. Напевно, пiнгвiн спокiйно пережив би триденну самотнiсть, але Вiктор хвилювався. Вiн перебрав у пам’ятi всiх знайомих (друзiв у нього, на жаль, не було), але то все люди далекi й звертатися до них Вiкторовi не хотiлося. Вiн почухав потилицю, пiдiйшов до вiкна.

На вулицi сiяв дощик.