Добрий ангел смерті

– Щас, яiчнiцу будеш?

Хвилин через п’ятнадцять я вже жадiбно iв яечню, а вона сидiла поруч за столом, придавивши його своiми гострими лiктями, i дивилася на мене уважно, як мати або слiдчий. Їi доброта спровокувала мене на вiдвертiсть, i я розповiв iй, що хочу дiстатися Мангишлаку. Щоправда, не говорив навiщо. Просто, сказав, хочеться доторкнутися до пiскiв, по яких ходив Шевченко.

– Во времена! – зiтхнула вона. – Раньше то по Ленiнскiм местам, то по Брежневским, а теперь у каждой республiкi свой iдол.

– Ну почему iдол? – не погодився я.

– Нормальний человек бил, в Пiтере с друз’ямi гусей воровал i жарiл…

– Ну да! – здивувалася вона. – Как Панiковскiй!..

Погодувавши мене, вона обслужила «транзитного» вiдвiдувача, що забiг випити своi ранковi сто грамiв i тут же помчав далi.

– До Мангишлака прямiком тебе отсюдова не добраться, – сказала вона, повернувшись до мого столика. – Єслi хошь, я разузнаю, как лучше.

– Пожалуйста! – попросив я.

– Ладно. Поработай тут пока за прiлавком, – дiловито сказала вона.

– Вся водка по тище сто грамм, вiно – тища за стакан. А я через часiк вернусь… Да, паспорт дай!

Я простягнув iй свiй паспорт.

– І ещо, – додала вона. – У тебя чем платiть есть?

– Немного есть…

Залишившись сам у кафе, я став за прилавок i поглядав звiдти у вiдчиненi вхiднi дверi, що вiдкривали менi яскравий, весь в сонячному свiтлi поставлений у висоту прямокутник вулицi, який зрiдка перетинався перехожими.

Зайшов чолов’яга рокiв п’ятдесяти, в тiльняшцi й неголений.

– А Нюрка где? – запитав вiн.

– Через час будет.

Вiн кивнув i пiшов, нiчого не випивши.

Потiм зайшли двi серйознi й зi смаком одягненi жiнки, теж лiтнi. Взяли по сто грамiв горiлки. Тут же, не сiдаючи, випили i пiшли.

Нарештi повернулася Нюра. Я до цього часу так освоiвся в кафе, що, здавалося, змiг би в ньому прижитись i влаштуватися без труднощiв. Тiльки хотiлося менi цього? Нi, менi хотiлося на Мангишлак, хоча що там мене чекае – невiдомо. Але, може, тому так i хотiлося туди дiстатися? Та й узагалi, чи чекае мене там хоч щось? Не виникни ця дурна ситуацiя зi складом дитячого харчування, нiкуди б я зараз не поiхав.

Просто був пункт А, з якого треба було тiкати в пункт Б. Гарненька задачка! Справдi, нiщо так не кличе в подорож, як небезпека для життя.

– Ну што, голуба, через пару дней рибзавод пойдьот по каналу на Каспiй. Хошь, можеш с нiмi, я договорюсь.

– А куда он пливьот?

– Рибзавод же ет, а не корабль.