Добрий ангел смерті

Коли я вже майже дiйшов до рогу, менi в спину вдарило свiтло раптово ввiмкнених автомобiльних фар. Я сiпнувся що було сили вперед, кинув себе за рiг i помчав, уже не оглядаючись у темрявi на всi боки. Чув, як завiвся мотор, i навiть здалося менi, що в якийсь момент звук його мене досягае, але коли я нарештi зупинився, захеканий, навколо було тихо.

«Утiк!» – зрадiв я, але всмiхнутися не вийшло.

Я не просто втiк, а й сумку з трьома бляшанками «молочноi сумiшi» прихопив. Не випустив ii з руки, незважаючи на пережитий жах реальноi або напiвреальноi погонi.

9

І знову, повернувшись до своеi новоi квартири в досвiтнiй iмлi, я почав день iз прання одягу та прийняття ванни.

Поступово вiдмокнувши та остаточно опанувавши себе i ще сильнiше вiдчуваючи колючий глибинний голод, я навiть не одягнувся, вийшовши з ванноi кiмнати. Тiльки обтерся рушником i вiдразу – на кухню. Знайшов у холодильнику хвостик молочноi ковбаси, бляшанку шпротiв i охолоджений шматок чорного хлiба. У мiру того як мiй шлунок наповнювався iжею, я починав вiдчувати холод.

У халатi й чай здавався солодшим. Вiдчуття комфорту якось оживляло мене, i я вже поглядав на пiдвiконня, де в сiро-зеленiй тецi лежав рукопис Гершовича. Не знаю, якось по-iншому я дивився на нього тепер, пiсля своiх несподiваних пригод. Але iнтерес мiй до iдей i думок цього покiйного аматора-фiлософа не згас.

Я погортав рукопис, але вчитуватися в дрiбний почерк не було сил. А тут iще згадав, що в коридорi лежить моя чорна сумка з трьома бляшанками «молочноi сумiшi». Сходив туди, переклав бляшанки в кухонну тумбочку – все-таки, хоч що б там усерединi було, але воно дуже iстiвне!

І лiг спати, дослухавшись кличу тiла, втомленого вiд польотiв.

10

Настав наступний день, свiжий i сонячний. І прокинувся я, на свою радiсть, рано – близько сьомоi.

«Ну от, – думав я, – робота моя позаду. І нецiкаво менi, що там усе ж таки сталося. Життя дорожче».

Взяв естетським жестом маленьку чашечку з кавою i пiднiс до рота. Потримав ii у висячому положеннi, щоб вiдчути аромат арабiки, але в нiс ударив стiйкий запах корицi, повернувши мене в стан спантеличеностi. Знову запах моеi руки перебивав запах кави.

Я похитав головою. Ковтнув кави – все-таки смак у неi був справжнiй i путящий.