Добрий ангел смерті

Якi менi потрiбнi спецiалiсти, я теж зрозумiв – звичайно, не гробокопи – тi й коштують дуже дорого, та й закласти можуть, адже справа, яку я задумав, навряд чи була законною. А тому треба було шукати бомжiв, якi ще не повнiстю спились, i двi лопати. І копати доведеться вночi, в чому теж е свiй мiстичний шарм. Але на майбутню справу я дивився без всякого страху i сумнiву – мною рухала пристрасть до розкриття таемницi. Я був готовий ризикувати й одночасно вiдчував, що взагалi-то нiякого ризику в цiй справi немае. Якщо зараз усiм наплювати на живих, то чому хтось турбуватиметься про якогось мертвого, якого дiстануть на кiлька хвилин лише для того, щоб поправити його голову, пiдкласти пiд неi що-небудь м’якше, нiж рукопис.

4

У нiч iз середи на четвер я знову був на кладовищi, тiльки цього разу в теплiй компанii, яка одначе вселяла деякi побоювання. Двох бомжiв я знайшов на вокзалi й пообiцяв кожному в кiнцi роботи на двi пляшки горiлки. І ось тепер вони з лопатами ходили навколо могилки, пристосовуючись або шукаючи особливого натхнення.

– Так шо ти там знайти хочеш? – все допитувався один iз них, кремезний iз синюватим обличчям. Звали його Жора, i будь-який його погляд супроводжувала напружена неприемна посмiшка.

– Я ж сказав, папери там у нього пiд головою…

Жора хмикнув i зробив перший копок. Тут же з iншого боку взявся за держак лопати його колега по вокзалу Сеня – теж невисокий худорлявий чоловiчок рокiв сорока.

Вони вiдкидали землю на стежку, що пролягала мiж могилою Гершовича й огорожею сусiдньоi, бiльш доглянутоi могили.

Пiсля декiлькох перекурiв мовчазнi землекопи працювали вже мляво i без ентузiазму. Нарештi лопата Жори вдарила об дерево, i вони ожили. Розчистили вiко труни.

– Пiднiмати будемо чи так пориемося? – запитав у мене Жора.

– А якщо не пiднiмати, то вiко зняти можна? – поцiкавився я, чомусь подумавши, що бомжi краще розбираються в розкриттi могил.

Жора дiловито глянув униз, у викопану яму.

– Можна вiддерти, а потiм зверху прикласти. Якщо навiть трохи обламаеться – воно йому все одно до одного мiсця!

Жора i Сеня пiдколупнули лопатами вiко неглибоко закопаноi труни i витягли його нагору. Мiсячне свiтло, хоч яке було воно яскраве, пiдтримуване мiрiадами зiрок, усе одно не змогло висвiтлити нутрощi вiдкритоi труни, що лежала в розкопанiй могилi. Щось темне i суцiльне виднiлося в нiй.