Гра у відрізаний палець

 – Чому ви тiльки зараз зацiкавилися Івiним?

– Три днi тому я дiзнався, що вiн зупинявся в готелi «Москва» пiд час загибелi або смертi Броницького. Я думаю, що вони разом обiдали в готелi, скорiше за все, в буфетi. Потiм труп Броницького було прив’язано до рекламного дирижабля бiля готелю.

Рефат кивнув:

– Усе точно. – Потiм перевiв погляд на Юрка:

– Неси гаряче!

«Просто Юрко» знову пiшов у будинок.

– Ви добре працюете, – вiв далi Рефат. – Тiльки навiщо так ускладнили саме слiдство?

– Себто?

– Чому у вас кабiнет у райвiддiлi мiлiцii? – запитав Рефат.

– Бо це мiй кабiнет, – сторопiло вiдповiв Вiктор.

Рефат напружено всмiхнувся тонкими губами.

– Гаразд, повернiмося до Броницького. Це ж ви загальмували вилiт його трупа у Воронеж?

Рефат, здалося Вiктору, i знав надто багато, i став задавати, що називаеться, не тi запитання. Вiктор промовчав, сам налив собi вина, зробив кiлька ковткiв.

– Ви сказали, що зможете менi фактами довести, що Москва у справi Броницького нi до чого, – мовив вiн твердо, втупившись просто у вiчi Рефату, i тiльки у цей момент помiтивши, що очi в нього ясно-зеленi.

– Трохи пiзнiше, – мовив Рефат.

«Просто Юрко» принiс порцелянову каструльку з кришкою. Звiльнив для неi мiсце посеред столу. Поставив.

– Оп-ля! – зняв кришку грайливим жестом.

Вiдразу взяв уже порожню тарiлку Вiктора, поклав на неi з каструльки три згорнутi трубочками млинчики. Потiм поклав Рефатовi й собi.

– Пропоную попоiсти, а то охолоне! – кивнув Рефат.

Напруга, з якою Вiктор чекав продовження розмови, вiдступила. Вiктор розслаблено взяв у руки нiж i виделку. Вiдрiзав шматочок млинця i поклав собi в рот. Знайомий солонуватий смак «приголубив» язик. Одразу захотiлося ще шматочок.

Коли Вiктор вiдрiзав третiй шматок млинцевоi трубочки, з неi випало декiлька червоних iкринок.

Вiктор завмер, дивлячись на млинцi. Вiн раптом зрозумiв, що це такi ж млинцi з червоною iкрою – остання iжа Броницького.

Подивився запитливо на Рефата – той сидiв нерухомо й усмiхався Вiктору своiми ясно-зеленими очима.

– Ми з Івiним i Броницьким вечеряли в готелi двадцятого травня, – через хвилину мовив Рефат. – Ваша правда – саме в буфетi на п’ятому поверсi. Запам’ятовуйте, що я скажу далi, вам буде дуже корисно знати. За тiеi умови, яку ви прийняли, – нiкому про це нi слова. Броницький був нашим другом. Вiн допомагав нам i коли був у штабi, а ще бiльше, коли став працювати в президентському апаратi.