Гра у відрізаний палець

Знову Вiктор влаштувався за автобусами, але тепер вони iхали вже швидше.

Два приставленi один до одного столи були накритi у вiтальнi. Крiсла та канапу винесли, видно, в iншу кiмнату, а замiсть них скрiзь стояли стiльцi й табурети.

Уже всiвшись за поминальний стiл, Вiктор огледiвся i не побачив тих двох чоловiкiв, що стояли бiля могили поряд iз Броницькою. «Може, пiзнiше пiдiйдуть», – подумав вiн.

Коли за столом залишилось осiб шiсть, Вiктор пiдiйшов до вдови i тихенько запитав на вухо:

– А Івiн де?

Вона з хвилину дивилася на нього розгублено, потiм нiби прийшла до тями.

– Вiн у готель поiхав, у нього сьогоднi потяг.

– Куди потяг?

– Назад…

– А вiн у якому готелi зупинився?

– У «Москвi»…

Не попрощавшись, Вiктор вилетiв iз квартири. Добiг до машини, помчав у бiк готелю.

У реестратурi йому сказали, що Івiн здав ключ бiльше години тому.

– За готель у нього сплачено до завтра, так що можете пiзнiше зайти! – порадила бiлява жiнка з утомленим вiд пудри обличчям.

Вiктор сiпнувся до виходу.

«Потяг пiшов», – зрозумiв Вiктор.

Повернувся до бiлявки. Постояв бiля стiйки, дивлячись на неi, як крiзь туман.

– Ну чого? – запитала вона. – З’явиться ваш товариш, нiкуди не подiнеться!

Вiктор кивнув. Потiм щось змусило його зосередитися. Вiн згадав слова вдови про приiзд Івiна в Киiв напередоднi загибелi Броницького.

Знову Вiктор утупився в даму, тiльки тепер вiн дивився на неi благально.

– Скажiть, ви ж рееструете всiх, хто в готель селиться?

– Звичайно! І паспорти перевiряемо.

Вiктор вiдiйшов до кiоска, що стояв тут же у фойе, купив коробку цукерок i з нею повернувся до стiйки.

– Подивiться, будь ласка, чи зупинявся у вас у другiй половинi травня Максим Івiн?

Із усмiшкою прийнявши коробку цукерок, дама зiтхнула й опустила свiй погляд на величезний i товстий гросбух, розкритий перед нею.

– З п’ятнадцятого?

– Так.

Іще кiлька сторiнок прошелестiли в повiтрi над ii столом.

– М. Івiн? – вона пальцем притиснула сторiнку в одному мiсцi.

– Так! – Вiктор перегнувся через стiйку, намагаючись дотягнутися поглядом до розлiнiяноi пописаноi сторiнки.

– З вiсiмнадцятого по двадцять перше, – сказала дама з усмiшкою на обличчi.